Глава 5

Нас вели коридорами замку й незабаром вивели до невеликого проходу, який продувало з двох боків протягами. Замок складався з трьох частин.

Над внутрішнім двориком було два проходи, які з’єднували одне крило замку з іншим. Вони знаходилися на рівні другого поверху замку.

Облицювання будівель виблискувало на сонці жовтуватим кольором, в той час як у тіні будівля залишалася сірою.

Величезний замковий двір був покритий бруківкою. З нашого боку навпроти — масивні ворота.

Досить гарно тут, повітря свіже. Після духоти закритого залу мені стало краще, але незабаром я відчула запаморочення. Мабуть, далося взнаки нервове потрясіння. Я зупинилася і спробувала відновити дихання, спираючись на бильця.

— Ей, ти чого? — мене покликала Крісті. — Пані, людині погано!

Луїза, яка супроводжувала нас, теж зупинилася.

— Що з вами? — холод відчувався в її голосі. — Чому зупинилися? Нумо швидше, мені ще заселяти інших учасниць.

— Зараз, — я глибоко вдихнула і видихнула.

Різне бувало, але такого точно ніколи. Ось воно: діти — квіти життя. Народи дитину, і все мине. Просто ти не народжувала, ось і хворієш. І ще купа всього, що я вислуховувала від свого гінеколога. Тепер я вагітна, але щось це мені не дуже допомагає зі здоров’ям.

Важкі ворота навпроти почали відчинятися. Я мигцем глянула на них, намагаючись вгамувати свою паніку. Ось із чого вона почалася? З того, що в інший світ потрапила? Чи тому що дитині погано? Сама не знала.

Але мій погляд зосередився на воротах. Спершу у двір замку увійшли кілька чоловіків у латах. Слідом з важким скрипом почав заїжджати дерев’яний поміст, на якому знаходилося щось величезних розмірів, напевно, з цілий будинок. Тварина сірого кольору і з лускою. Величезна пазуриста лапа була злегка висунута вперед. На ній виднілася жахлива рана. Звір важко дихав. А я не могла відвести від нього погляд. Такий величезний, нереальний динозавр. А це що зверху на ньому? Крило? Таке перетинчасте, як у кажана. Я не могла відірвати погляд від цієї величезної, ніби роздутої в животі ящірки з крилами. Це що, експериментальний звір? Або це в них така місцева фауна?

Дракон?

До цих людей у латах кинулися інші стражники, які перебували всередині двору.

Я різко сіпнулася, коли око звіра розплющилося і втупилося в мене. З величезної пащі вигулькнули білі зуби. Гарчання струсонуло повітря.

— Ви її не приспали? — пролунав грубий чоловічий голос.

— Принц Вледайрен її особисто присипляв! — почулося зараз же.

Дракон знову сіпнувся, намагаючись підвестися. Ланцюги клацнули під лапами.

— Відійшли! — гаркнув ще один голос.

Голос належав чоловіку в чорному вбранні. Капюшон закривав його обличчя. Він зайшов останнім по помосту. Ковзнув до морди звіра, ніби пропливши повітрям.

— Спи, — сказав він.

Але звір смикався, намагаючись звільнитися.

— Принце Вледайрен, мало сили магії. Вона ж вагітна! — крикнув хтось.

Почувся страшний тріск. Звір не заспокоювався. Змахував крилами й лапами. Ланцюги, що стримували його, тріщали і виривалися з помосту. Дракониця вила й гарчала, намагаючись звільнитися. З її лапи потекла кров.

— Спи! — знову гаркнув голос, але вона його ніби не чула.

Намагалася висмикнутися. Галасувала на весь двір. Лати клацали, а чоловіки раз у раз ухилялися від помахів лап і хвоста звіра.

А потім із рук чоловіка в робі зірвалося щось чорне. Воно обплутало драконицю, притиснувши ланцюги до помосту. На морду теж опустилося чорна хмара, яка змусила опустити голову.

— Що це? — прохрипіла я.

— Дракона привезли, — відповіла Луїза їдко. — Пішли. Нічого витріщатися на них. Маги знають свою справу.

І мене мало не потягли від бідної вагітної дракониці, яку мені чисто по-жіночому стало шкода. Гормони, як-не-як. Так і хотілося кинутися й допомогти нещасній.

Потік повітря зірвав каптур з чоловіка, оголивши його темну маківку.

Серце на мить тьохнуло.

Поміст із драконицею просунувся далі.

Чоловік відступив, пропускаючи його. А потім, коли задня частина помосту зникла під нашим переходом, чоловік вийшов до середини й підвів голову, подивившись прямо на мене.

І нехай знову здалеку, але мені здалося, що я впізнала його. Це був Володимир. Той, кого тут називали принцом Вледайреном!

Ні, мені просто здалося. Я зробила крок назад. Мені це все тільки здалося! Такого бути не може. Угу, особливо після того, як я бачила короля.