Глава 11

Наступного дня нас зібралося купа народу в загальному залі, уже розділені на групки.

Тут встановили невелику сцену навпроти трону. Нас же розмістили збоку від неї.

Ми раз у раз позирали на наших суперниць. Так, нам все вдасться. Головна ж мета — щоби королю сподобалося.

Проте його Величність щось не світиться радістю. Сидів, насупившись, на троні. І Лимара поруч не було.

— Дорогі учасниці, — почав розпорядник.

Він сьогодні був у строкатому костюмі а-ля «вирвиоко».

— Знаю, що на підготовку у вас було не так багато часу. Та й реквізиту до ладу теж не було. Але все ж Його Величність хоче побачити, як ви впоралися з його завданням. Майбутній королеві все ж доведеться розважати його Величність.

Я навіть не сперечалася. Він своїх фавориток теж ганяв, розваги йому треба було влаштовувати. А що? Він втомлений після битви з драконами, а вони на ньому висли. То прикраси випрошували, то ще щось. А він натомість їм конкурси влаштовував. Я якось була присутньою на одному такому. Заганяв нещасну дівчину. Та вистава, то ще щось. З королем важко бути поряд. Дивно, що він у мене в іншому світі нічого такого не вимагав.

Добре, що я раніше не зізнавалася йому, що кохаю. Він же король. Я навіть не можу згадати, коли це сталося. Він такий весь із себе пустотливий, любитель компаній і жінок. Він раніше фавориток змінював, як рукавички.

Була тільки одна проблема, яка не дозволила б бути нам разом більше ніж на одну ніч — драконяча кров, що тече в мені.

Раніше деякі маги вважали, що драконяча кров посилює магію. Як же вони помилялися.

Тому жодних стосунків, нехай навіть швидкоплинних, з королем я не могла собі дозволити. Мені працювати в нього подобалася. Мені мало того, що не хотілося заміж через прокляття, так ще і втрачати свою посаду не хотілося.

Я як згадала. Якщо ми не шукали в місті потраплянку, то просто валялися разом на дивані й дивилися фільми. Або спілкувалися. Про своє, про королівство. Здавалося, що там ми повернулися в часи, коли наші батьки були живими. Ніби й не було того, що я підлегла, а він король. Просто друзі. Ну гаразд. Увага чоловіча з його боку була, але я списувала на жарти. Хоча в самої серце з грудей вилітало від кожного його погляду й дотику. Та що вже там…

Пам’ятаю той день у тому світі.

— Так, Леє, ти її сфотографувала? — Габріель зняв із себе футболку прямо в коридорі.

Я густо почервоніла, побачивши чудове видовище. Широкі плечі, м’язи перекочувалися, поки він тягнувся. На його спині був величезний шрам — колись його сильно поранив дракон.

— Ага, — кивнула я.

— Чудово. Коли вона потрапить на відбір — будеш за нею наглядати.

— Але ж я маю допомагати пану Триндіну.

— Ось тому я й даю тобі таке доручення, — підморгнув він. — А з Триндіном я поговорю.

— Але…

— Так, усе буде добре. До речі, не хочеш зі мною сходити сьогодні увечері в клуб? — запитав він і присунувся до мене.

Серце впало кудись у п’яти, коли він подивився на мене. Ще бракувало свідомість втрачати в його присутності. Але не можу. Дихання збилося.

— Куди? — прохрипіла я.

— У клуб на танці. Чула про короля Айдена?

— Так, — кивнула я.

Король із сусіднього королівства, якщо можна так сказати. Сусідство щільне у всіх королівств тільки з драконами.

— Він ніяк не може знайти в цьому світі ту саму. Тільки сьогодні відчув, куди вона прийде.

— Ясно, — протягнула я. — Стривайте, тобто ви теж відчували, де ваша наречена?

Я поставила руки в боки.

Габріель усміхнувся.

— Так, але мені тут так сподобалося.

— Ви безнадійні. Залишили королівство без найважливішого оборонця, — я похитала головою.

— Гаразд, вони й без мене впораються, — махнув він рукою. — Я мав право на відпочинок. Ти бачила, як мене дракони подряпали минулого разу? Мені всі сказали, що мені треба відпочити.

Так воно і є. Останнім часом Габріелю занадто часто потрібно було відлучатися і відганяти драконів від кордонів. Пам’ятаю, який він блідий приходив. Цілодобово спав. Може, і на краще, що ми тут. Відпочине хоч.

— Ви маєте рацію, вибачте, — сказала я.

— Ну все-все, — здався король. — Ти мені не відповіла.

— Вибачте, я поки не хочу в натовп ходити. Та й вам, королям, буде краще в чоловічій компанії посидіти.

— Правильно, а то я б тебе ревнувати почав, — продовжив Габріель заганяти цвяхи в моє серце.

Я ж тут кохаю його, а він таке говорить.

— Ваша ревнощі всього лише слова.

— А якщо ні?

— Нам однаково не можна, — підморгнула я. — У вас відбір, а я буду самотньою драконокровною і заведу собі сорок драконів.

— Гаразд, — він похитав головою.

— Гарного вам вечора.

Я скинула босоніжки й пройшла в кімнату. Ось мені подобалося в цьому світі. Була б можливість, то й пожила б тут. Але тут, на жаль, свої правила життя. І навіть заклинання звикання не особливо допоможе в цьому.

Я зітхнула і вирушила на кухню, де вже лежала готова їжа.

Габріель, варто віддати йому належне, переодягнувся не в моїй присутності. А то з нього сталося б. Сорому жодного. Так, ми знали одне одного давно, але все ж не можна так. Я не служниця, а помічниця його секретаря.

Король пішов десь під вечір, подивившись зі мною кілька фільмів. Я вже навіть запропонувала ввести й у нас у королівстві щось подібне. Його Величність скривився і сказав, що подумає.

— Чекай на мене, — прошепотів він перш ніж піти.

Певна річ, я залишилася його чекати. Увімкнула черговий фільм, кожного разу завмираючи й здригаючись від того, що відбувалося. А актори!.. Здавалося, що в цю мить моя любов до короля зникала й виникала нова. Я завантажила собі кілька, вирішивши, що як-небудь прилаштую їх на магбук. У нас же світ хоч і відрізнявся від цього, але деякі фішки були й у нас. Наприклад, ті ж смартфони. У нас вони теж були, ми їх називали магфонами. І мені здавалося, що це нововведення з’явилося завдяки цьому світу. Мабуть, не раз сюди ходив король із «посвяченими».