Глава 9

Я змішалася з натовпом дівчаток, вдаючи, що я тут завжди була. Навіть коли на мене покосилися, я поглянула у відповідь. А що таке? Я між них завжди була.

Будемо сподіватися, що якщо їх так багато, то вони й не помітять, що в них тут одна зайва. А я казала розпоряднику, щоби робив номерки, але його лінь зіграла мені на руку.

Я йшла за дівчатками трохи віддалік. І не я одна.

Ох, точно. Марі ж повернула потраплянку до учасниць.

— Гей, пс-с, — покликала я її.

Свєта не відразу зрозуміла. Чи то не почула, чи то не зрозуміла, що я звертаюся до неї.

— Гей, — знову сказала я.

Вона лише повела плечима.

Я вже впритул її нагнала, подивившись на дівчину, що йшла поруч. Та від мого погляду миттю прискорилася.

— Це ви! — вигукнула Свєта.

Я не відразу встигла збагнути, як потраплянка обхопила мене за шию й повисла.

— Тихіше ти, — я спробувала відтягнути її, але простіше Лимара затягнути додому після прогулянки, коли він не нагулявся. — Ти що, мене впізнала?

— Ну звісно, ви ж… — радісно заявила вона.

Я миттю затулила її рот рукою й шикнула. На нас озирнулися. Я посміхнулася їм зловісно.

— Ми просто знайомі за межами замку, — відразу видала я.

Ні, ну а що? Всяке траплялося. Не здивуюся, що й тут є дівчата, які знали одна одну до відбору.

Але чому вона впізнала мене? Я відразу дістала дзеркало й подивилася в нього. Та ні. Риси обличчя змінені. Не могла вона зрозуміти, що я — це я. Але минулого разу я нафарбувалася, і вона мене не впізнала, а зараз зрозуміла, що це я. Зрозуміло. Отже, вона бачить справжнє обличчя.

— Так, тс-с. Це не я.

— Але… — протягнула Свєта.

— У сенсі я — це я. Але зараз я — не вона.

— А-а, я зрозуміла, ви під прикриттям.

— Давай на ти.

— Добре. Отже, ти тут під прикриттям, щоби за мною приглянути?

Я кивнула, позираючи на інших учасниць. Вони не дуже відреагували на вигук Свєти, що не могло не тішити.

— Так.

— Чудово. А то в мене магії немає, — якось сумно сказала вона.

— Та нічого. Не хвилюйся. У мене теж магія так собі, — заспокоїла я її.

— Але ваша мітка…

Я видихнула.

— Давай потім? Зараз не до цього.

— Ну гаразд, — зітхнула Свєта.

Щось її непокоїло. І точно не її потрапляння в інший світ. Вона раз у раз позирала на дівчат, що йшли попереду. Мабуть, знову їй чимось пригрозили. Ну нічого, нехай тільки мені спробують що-небудь сказати.

Ми увійшли в зал.

— Дорогі учасниці! — почав розпорядник. — У вас сьогодні є шанс вразити короля Габріеля. Для цього сьогодні…

Двері з іншого боку в зал відчинилися. Я завмерла. Це ж вхід для короля. Відступила назад і потягнула за собою Свєту. Та пискнула, але відійшла. Показала їй знаком мовчати.

До зали увійшов Габріель. Навіть звідси я його бачила, хоч і прийняла зілля для зменшення росту. Коли він почав сходити на спеціальний поміст, я побачила в його руках повідець. А ось на ньому — Лимар! У своєму справжньому вигляді. Вмерти, отже, йому не вдалося його перетворити?

Серце тьохнуло через смуток. Мені так шкода, що я не змогла взяти вихованця із собою, але тут я згадала одну річ. У карликових драконів чудовий нюх! І вони своїх господарів чують відмінно.

Лимар принюхався.

— Доброго ранку, пані, — пролунав холодний голос Габріеля.

Я злегка насторожилася. Усе ж за стільки часу я навчилася розрізняти відтінки його емоцій. І чомусь він злий або просто дуже насторожений.

Дівчата ж як одна привіталися з ним.

— Ваша Величносте, так несподівано, — розпорядник зблід, коли король повернувся в його бік.

Щось Габріель сьогодні взагалі не в настрої.

Але гірше те, що Лимар почав натягувати повідець у наш бік.

— Хочу сам, — відповів король. — Це мій відбір. Раніше закінчимо, раніше хтось королевою стане.

Дівчата аж підбадьорилися. Я ж дивилася на Лимара. Ось спалить зараз мене вихованець. У-у, чого він його із собою потягнув?

— Сидіти! — гаркнув Габріель.

Сіли всі. Я тільки встигла підхопити Свєту, у якої підігнулися ноги.

Лимар обурено загарчав, але теж сів, невдоволено плескаючи крилами, але один погляд короля й це припинив.

— Молодець, — похвалив його Габріель і перевів погляд у зал.

Насупився, дивлячись на нас. І щоби не відставати від усіх, я потягнула Світлану на підлогу. Боляче стукнулась колінами.

Ой, матінко. Старість не радість. Боляче. Ой-ой. Але я зціпила зуби. Не потрібно зайвий раз привертати до себе увагу.

— Можете встати.

Дівчата відразу підвелися. Ой, матінко. Король же зауважив, що ми не присіли.

А от Лимар знову принюхався. Ну ні. Ні.

— Дорогі дівчатка, — почав король.

Таким голосом тільки військом верховодити.

Габріель почав щось розповідати про відбір, а я дивилася на Лимара. Вихованець раз у раз принюхувався до повітря. Король послабив хватку. Лимар знову натягнув повідець. Його лапи підібралися. Мить — і він стрибнув у натовп учасниць. Від несподіванки Габріель впустив повідець.

Ох, зараз він мене унюхає — і прощавай, моє маскування.

Лимар нісся крізь натовп дівчат, які миттю розступалися.

— До мене! — гаркнув король.

Ага, зараз.

Мій дракончик ні на мить не зупинився. Пробирався крізь учасниць, які пищали й підіймали спідниці. Король теж чкурнув у натовп, але, на жаль, на його біду тут знайшлися дуже кмітливі дівчата, які повисли на ньому, як грона винограду.

А от Лимар мчав прямо до нас, принюхуючись до повітря. Ось же зрадник маленький. Так я його без улюблених ласощів на місяць залишу.

Я дивилася на зелене тільце. Ну от і все. Пропала я. Ось зараз точно стратять. За непослух. А може, і драконам згодують. Хто знає, до чого фантазія короля дійде. І ні краплі мені не допомагали спогади про поцілунок. Та і взагалі, у цілому історія наших стосунків дуже дивна. Сьогодні ми разом, завтра взагалі незнайомі люди.