16

Діана вийшла з кімнати перебуваючи у глибокій задумі. Її погляд був сповнений втіхи і суму, ніби у ній боролися почуття і цією боротьбою завдавали їй болю. Вона повільно підійшла до мене і сіла поряд на диван. Взяла мене за руку, міцно її стиснула. Потиск був справді міцним, хто б міг подумати, що в такій тендітній жінці може існувати така сила.

• Навіть, про мене незабув,- промовила тихо,- що ж сказати…, молодець…

І продовжила сидіти поряд тримаючи мене за руку.

На підлозі гралися Кіра з Володею. Майстрували залізницю, але щось постійно йшло не так і Кіра весь час сердилася. Володя заспокоював її, допомагав їй все скласти так, як зазначалося у інструкції.

За вікном бешкетував вітер. Він був потужний і холодний. Усі казали, що він принесе нам зиму. Я також це відчував, але страшенно не хотілося холоду, ожеледиць і того, тяжкого настрою, що несе за собою рання зима. Мріялося про Різдво, Новий рік, а далі уже можна і зустрічати весну.

• Ти дуже гарно почав повість, так мило і так натхненно про кохання і розвиток стосунків. Далі, трішки чогось бракувало, можливо забагато роздумів про змістовність,  що має сенс, перипетії, особистості, але в кінці все так як має бути. Ти справді те все переживав, то твоє життя? –запитала вона на сам кінець.
• Не все, але звісно, що багато з того моє життя…
• Ти самотній? - знову запитала вона.
• Самотній…
• Ти нещасний?,-  чергове її питання.
• Ні, я щасливий, але якимось індивідуальним і зовсім не подібним на інші щастя, щастям,- засміявся я від свого пояснення.
• Ну повірю на слово,- промовила Діана,- коли читатимеш?
• У п’ятницю,- відповів їй,- тексту чимало, прошу тебе підстраховувати…
• Звісно буду,- радо відповіла вона.
• Як думаєш, це може комусь сподобатися? – запитав невпевнено.
• Думаю, що так, не може таке особисте, інтимне не подобатися, це ж ніби пліткувати…,- засміялася вона.
• До речі моя книга майже зверстана, завтра принесуть з агенції ескіз обкладинки, покажу вам її,- радісно вимовила вона.

У п’ятницю гамір у вітальні Діани не вщухав. Прийшли майже усі письменники. Назбиралося близько тридцятки. Не знаю чи то погода так згуртувала всіх чи можливо те, що хтось читатиме велику повість. Дехто підходив до мене і питав про настрій, справи. Питали чи не хвилююся і чи справді вважаю, написане вартісним. Я не міг пояснити їм, що для мене означає ця повість. Не хотів розповідати про неї, хотів просто почати читати.

За декілька хвилин коли усі зібралися у кімнаті, я сидів перед ними на стільчику і зосереджено дивився на них. Потім промовив:

• Не сприймайте надто критично! Повість не автобіографічна, хоча дехто обов’язково впізнає себе у моїх героях. Я буду читати, а коли буду стомлюватися Діана продовжуватиме. Сподіваюся, що ніхто не засне і не почне своїм храпом збивати мене з тексту.

Товариство оцінило мій жарт і зосереджено дивилося на мене чекаючи  продовження.

…чоловік не може бути сам. Не може бути самотньою і жінка. Це не властивий стан для душі і тіла. Це невластива ситуація для живого організму. Ми колективні істоти і звірі також колективні. Самітниками у тварин стають або вигнанці, або чумні. Їхня доля – постійне блукання, що часто завершується смертю від собі подібних. А від чого помирають люди – самітники?

Я чумний? Ні я не чумний. І вона , те уособлення Яни, також не чумна! Вона прагне, з усіх своїх можливих і майбутніх сил прагне до єдиного чоловіка, того, що зможе розставить на місця її пріоритети у житті. Покаже, що значить кохати, що значить бути коханою. Її розуміння цього відкриє у ній ті сховані, за відчаєм і невластивістю ситуації,  уміння та бажання. І тоді вона зрозуміє, що означає бути жінкою. Бути коханою жінкою!

 І до єдиної жінки у своєму житті прагне навіть поет Андрій, хоча йому, зважаючи на його поезію, личить бути самотнім і постійно під шафе. У тому стані його мозок видає найкращий асоціативний ряд.

Але допоки може існувати той стан?

Допоки у людини може бути кохання не у пріоритеті. Поки не відчуєш фізичного болю від самоти і не побачиш в уяві, наслідки того тяжкого самотиння. Коли навіть промовлене слово і твоєму житлі, яке завжди видавалося захистом, буде лякати тебе незвичністю і гамірністю.

Звісно, у процесі ходу до самотності є багато приємних речей. Є розуміння того, що самотність дана тобі для того, щоб нарешті зрозуміти себе і свої прагнення. Зрозуміти людей, навколишній світ, виробити своє відношення до майбутнього і звичайно, пережити минуле. Усе без надлишку і вибору. Забути його або пам’ятати. Неможливо виокремити позитив і негатив із циклу подій. Але можна прийняти його, таким як він є, прийняти і або простити, вірніше, обов’язково простити, або прийняти і  зрозуміти як урок. Інакше крапка, поставлена на події і не проаналізована не дасть змоги йти далі, зупинить шлях незрозумілими перешкодами і заборонами. І ти ніби у болоті по шию - не мертвий, але абсолютно обеззброєний і нейтралізований для життя. Без енергії і найменшої можливості її випромінювати чи приймати від інших. Тіло у болоті, душа у болоті, свідомість також поступово забруднюється і втрачає себе. Скільки так можна? Не довго!

Я не знаю чому у мене виникають думки про самотність. Чому я її відчуваю болісно я також не розумію. Єдине, що я знаю напевне, це те, що самотність повинна закінчуватися! Навіть для поета Андрія. Що має приходити новий етап життя, де весь накопичений негатив повинен вийти із душі, давати шанс розвитку іншому у житті. Чомусь такому, що поведе мене далі, значно далі моїх бажань і думок.

Тепер я відчуваю наскільки завинив у житті. І відчуваю біль від того, що не можу в усіх попросити вибачення за образи. Жаль, але найбільші мої здобутки і перемоги проходили через чиїсь поразки. Боляче від того, що те, що приносило мені неймовірну втіху, комусь іншому приносило біль. І навіть, якщо спочатку вони і розділяли зі мною ті насолоди.