Трипільські відьми

Берегиня — символ життя і родючості, Матері всього сущого, яка дає життя й оберігає — прийшла до нас з глибини віків загадкової трипільської цивілізації. В ті далекі часи на землі панував матріархат.

Жінки по праву займали чільні місця в роду, адже їм дана найвища влада — влада дарувати життя, продовжувати рід. Жінок наділяли магічними властивостями за їх близькість до природи.

Абсолютно правдива фраза, що всі жінки — відьми. Тільки от слово «відьма» походить від слова «відати», тобто знати.

Трипільські жінки були таємничими, бо знали безліч трав, замовлянь, способів ворожити. Вони розбиралися в травах, віщували долю по зірках і вміли передбачати погоду.

А ще тримали в своїх ніжних руках невідомий чоловікам світ духів, таїнства, магії. І чоловіки їх поважали — і боялися! — саме за невтомну працю, глибокі знання, народження і виховання дітей, через простоту й складність, силу й слабкість водночас.

Із сивої давнини Трипілля так повелося, що жінка в Україні ніколи не була рабинею. Будучи дівчиною, сама вибирала собі пару (в купальну ніч). Будучи матір’ю, мала високий авторитет у хаті й родині.

Вона не боялася і не соромилася виявити свою волю, бажання і вдачу, бо не мала ніколи над собою володаря, якому треба було догоджати чи боятися його.

Саме культ жіночого начала в трипільському суспільстві породив знаменитий крилатий вислів «Чого хоче жінка, того хоче Бог».

У своїх величезних містах, збудованих на території нинішньої Черкащини, трипільці залишили багато невеличких жіночих фігурок. Вони зображали богинь родючості голими й наносили на їхні тіла особливі символічні знаки. На місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль.

На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. У кожну клітинку втискали по одній хлібній зернині. Грудна спіраль є небесним символом: хмара — блискавка, що надсилає на землю молоко-сім’я-дощ. Ромб зі злаками уособлює зоране та засіяне поле.

Це також родюче місце богині, плід у її лоні. Поєднання обох символів означає шлюб стихій неба і землі.

Крім цього, на стегнах, боках і сідницях усіх трипільських фігурок зроблені навскісні та спіральні подряпини. Вони виражають символ захисту родючості. Подібні «ієрогліфи» наносилися не лише на статуетки, а й на тіла справжніх трипільських жінок, які залюбки татуювали себе.

Усі найважливіші магічні обряди трипільців були пов'язані з молінням про небесну воду, що запліднює землю новим урожаєм, як материнське молоко дає життя новому поколінню.

Наші предки вірили, що шалений секс чоловіка й жінки на полі напередодні посівної сприяє зростанню родючості злаків й збільшенню домашньої худоби.

Трипільці вважали, що на Купала всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води, сила яких розвивається в цей час до найвищої міри — адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільш родючу силу її плодів.

Наші предки свято вірили, що світ почався від шлюбу води і вогню. Саме в купальську ніч ця пара єднається знову: вода, прийнявши на себе вогонь, очищується, набуває цілющої сили. А тому ця ніч — найкращий час для зачаття дітей.

Діти, народжені від любощів на Купала, мали незвичайну життєву долю. На цьому святі води і вогню відбувалося єднання людини і природи, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей.

Серед тварин особливо трипільці шанували бика, адже він прямо пов’язувався з Небом, а корова уособлювала Землю, тобто це були чоловіче й жiноче начало. Їхнє поєднання заради продовження життя чiтко простежується в українських сватаннях, коли свати говорять так, як примовляли колись трипільці: «Ваша телиця звикла до нашого бичка» або «Наш бичок хоче до вашої телицi».

З тих давніх часів і донині збереглися порівняння жениха й нареченої до бика й телиці в українських весiльних пiснях: «Ой на горi часник, часник — Стоїть Грицько, як бик, як бик... А коло його печериця — Стоїть Маруся, як телиця».

А ще трипільські жінки надійно тримали в своїх тендітних руках найважливіший процес — жертвопринесення богам. Особливо врочисто відбувалося це священне дійство в храмах та на природі — на берегах річок і в молодих гаях.

Красуні в коротких спідничках і жилетках, а то і в пов’язках, що ледь прикривали пружні стегна, а найчастіше зовсім оголені, натхненно проводили магічні ритуали, задобрюючи вищі сили Всесвіту.

Під ритмічну музику жінки весело танцювали й співали ритуальних пісень, високо піднімаючи руки вгору, закладаючи за голову чи упираючись ними в боки.

Під час цих містичних обрядів трипільчанки використовували ритуальний посуд — майстерно зроблені фігурки людей і тварин. Потім їх розбивали на жертовнику, а уламки люди забирали додому «на щастя».

Трипільці свято вірили, що ці шматочки набувають магічної сили від богів і захищають їхні житла від біди.

Одним із найвеличніших ритуалів, на думку вітчизняних вчених, було спалення трипільських поселень. Коли наставав час переселятися на нове місце, то вогонь переносив у інший світ старі споруди, наповнені посудом, запасами харчів та іншими речами, потрібними предкам, які вже відійшли у потойбічний світ.

Ця жертва мала забезпечити також добробут і процвітання громади на новому місці. Й знову головну роль у цій містерії відігравали жінки.

— Майже у кожному трипільському житлі археологи знаходять від 30 до 200 високохудожніх керамічних виробів — блюдечок, мисочок, глечиків, кубків, амфор, фруктівниць. Якість посуду бездоганна: він тонкий, гладенький, майстерно розфарбований у білий, чорний, червоний і темно-каштановий кольори. Ритміка орнаменту досконала, він насичений символами і якимись знаками. Ймовірно, ці знаки — первісна магія, звернення до потойбічних сил, прохання про заступництво, захист і спроба цими силами керувати, — вважають учені.