Глава 8

Ми домовились зустрітися за дві години в кафе біля відділення, аби я встигла до цього часу поспілкуватися з правоохоронцями. Як виявилося, з тієї трійки, що турбувала Олега, до кримінальної відповідальності притягувався тільки чоловік на ім’я Борислав за дрібний розбій. Інших злочинів за ним не значилося. Аврелії та Серафими не було в базі злочинців.

Я розповіла Сергію про дивний напад й написала заяви одразу на двох жінок. Він припустив, що Серафима могла вдатися до наркотиків чи інших речовин, та відправив мене здати аналізи. Після завершення всіх маніпуляцій він все поривався провести мене додому, аби захистити від чергового нападу, що за останню добу стали ледь не традицією, але я відмовилась. Він пообіцяв тримати мене у курсі справ та попередив, що дзвонитиме, аби дізнатися про мій фізичний та психологічний стан.

Олег сидів за столиком у погано освітленому кутку кафе та пив каву.

— Що ви хотіли обговорити? — я втомлено опустилась на стілець навпроти.

— Як ваше самопочуття? — він зняв окуляри та поклав їх біля горнятка.

— Могло бути краще, якби ваші коханки не нападали на мене повсякчас.

— Ми не були з ними у стосунках, — стримано відмітив Олег та зробив невеликий ковток.

Ще краще. Вони навіть не мали серйозних стосунків, а я другий день отримую по голові.

Тільки зараз я усвідомила, що не розповідала про напад Серафими. Та й стосовно Аврелії він тільки висував припущення…

— Вони вам дзвонили? Раділи, що завдали мені клопоту?

— Ні. Я давно на їх дзвінки не відповідаю.

— Тоді звідки ви про все знаєте? Ще й зателефонували мені так вчасно, — я відчужено хруснула кісточками пальців й окинула Олега прискіпливим поглядом. Порівняно із зустріччю в кабінеті зараз він поводився тихо та навіть скуто.

— Я не певен, що ви зможете мені повірити. Але тепер недовіра може коштувати вам життя, — він склав долоні у замок. — Гадаю, ви вже помітили, що у мене закохуються незвичайні люди. Точніше, не люди.

Я непомітно зазирнула до його горнятка. З чим у нього кава, що він таке меле? Аромат алкоголю не відчувався. Хіба що його перебивав кальян за сусіднім столиком.

— Я не думав, що все буде саме так, але схоже, що вони ревнують мене до вас. Аврелія та Серафима значно поступаються в силі Бориславу, тому я не впевнений, що встигну щось зробити, якщо він на вас нападе.

Може, звільнитися, поки не пізно? Переїхати у маленьке містечко, влаштуватися на роботу до якогось кафе…

— Я не буду вас ні в чому переконувати. Впевнений, що ви вже сумніваєтесь, що то була дія наркотиків, — та звідки йому про все відомо? — Скоро ви зіткнетесь з доказами моїх слів. Але наразі варто потурбуватися про вашу безпеку. Борислав точно нападе. Тому потрібно підготуватися до цього якнайшвидше.

— Яким чином? — байдуже на казки та фантазії, якщо ця частина розповіді виявиться небезпечною правдою.

— Вам варто тримати при собі якусь зброю. І за будь-яких умов не залишатися на самоті.

Дійсно, я ж маю величезний список охочих провести зі мною якомога більше часу.

— Я вас почула, — судячи з усього, доведеться пошукати електрошокер. Не з травматом же ходити вулицями?

— Будете щось замовляти? — обережно поцікавився Олег.

— Ні, вже запізно. День був важкий. Хочу додому.

— Я вас проведу.

— Це необов’язково.

— Хочу переконатися, що ви дісталися додому.

Я знизала плечима, але сперечатися не стала. Зрештою, він має право витрачати час, як йому заманеться.

— Щось шукаєте? — Олег дві хвилини спостерігав, як я лазила кущами, перед тим як запитати.

— Так. Кішку.

— Хочете погодувати? — він пригадав, як вчора я копирсалась у провулку саме з цією метою.

— Ні. Хочу забрати.

— Вважаєте, доречний час для цього? — Олег поморщився через вітер, що здійнявся, та підняв комірець пальта.

— В житті взагалі замало доречного. Якщо поспішаєте, можете йти.

— Та ні. Просто цікаво, чому саме зараз?

— Тому, що не зробила цього раніше, — я втомлено зітхнула, вибралась на бруківку та обтрусила брудні джинси.

— Гаразд, показуйте, де шукати, — Олег надягнув рукавички. Погода явно не входила до переліку його улюблених.

— Хочете допомогти? — я застібнула куртку та ще раз роззирнулась в надії, що обійдуся власними силами.

— Удвох ми впораємося швидше, — він забрався до кущів з протилежної сторони та почав перевіряти, чи не ховається кішечка за ними.

Та не встиг Олег нахилитися та повністю зникнути за гілками, як мене знесла неймовірної сили ударна хвиля. Спина відгукнулась знайомим болем після зіткнення зі стіною, а наді мною навис черговий нападник.