Глава 5

Я розпитала детальніше про людей, яких Олег підозрював у скоєнні вбивств, та обмінялась з ним контактними даними. Ми домовились, що я сьогодні ж пошукаю інформацію про життя чоловіка та двох жінок, яких він звинувачував у злочинах. Серед них була й Аврелія, що напала на мене вночі. Не думала, що їй добряче так за двадцять.

— Коли мені чекати на ваш дзвінок?

— Якщо я знайду щось змістовне, я вас одразу повідомлю. Але всю інформацію треба перевірити. На це потрібен час. Я наберу вас завтра вранці й сповіщу про результати роботи.

Олег невдоволено поморщився, але кивнув:

— Добре.

Можливо, він сподівався, що матиме суттєвий результат розслідування вже за кілька годин? Я й так запропонувала доволі оптимістичний часовий проміжок. Зрештою, на цю справу потрібно більше часу, ніж на перевірку вірності дружини.

Я ще раз переглянула записи, щоб переконатися, що нічого не забула. Клієнт виявився на диво скрупульозним — він надав дані, на які я не розраховувала. Окрім подробиць графіку життя підозрюваних Олег надав навіть їх фотографії. Ймовірно він давно готувався до зустрічі з детективами й збирав найдрібніші деталі, що могли допомогти у викритті злочинів.

— Ви впевнені, що не хочете долучити моїх колег? Тут багато роботи. Та і я ніколи не очолювала таких справ.

— Ні. Я хочу співпрацювати тільки з вами.

— Але чому саме зі мною? — мені категорично незрозуміла його наполегливість у цьому бажанні.

— Бо я вам не подобаюсь, — прохолодно озвався Олег й надів окуляри.

Спершу майнула думка, що варто перепросити та переконати його у помилковому висновку стосовно мого ставлення. Але я ніколи не вміла брехати.

— Хіба це не дивно? Прагнути до співпраці з людиною, яка виявляє неприязнь.

— Аж ніяк. Не затьмарений романтичними почуттями та бажанням догодити розум працює тверезо та бачить реальність такою, як вона є, — він надягнув маску та замотався в шарф. — Мені потрібна правда. Навіть якщо я помилився у підозрах, я хочу мати впевненість у протилежному. Буду чекати на ваш дзвінок.

Я провела дивного клієнта до дверей. На щастя, Оленки у приймальні не було, тому Олег без перешкод та затримок дістався вулиці. Я зазирнула до невеличкої конференц-зали, в якій щочетверга наша команда збиралась на нараду. В інший час тут обговорювались справи та хід розслідування. Мабуть, цей Олег змусив добряче понервувати Руслана Андрійовича, якщо той відвів його до свого кабінету.

Оленка з лійки поливала квіти у вазонах, які з'явились в агенції тільки завдяки їй. Вона єдина з нас усіх обожнювала рослини та готова була приділяти їм час та увагу.

Я обійшла стіл по колу та зупинилась обличчям до Оленки. Вона завжди лякалась та нервово реагувала, коли до неї підходили з-за спини.

— Сподобався клієнт?

Якщо Олег так запав в її серце з першого погляду, краще одразу все з’ясувати та не змушувати дівчину крутитися навколо справи та наражати себе на небезпеку у спробі вивідати особисту інформацію клієнта.

— Що? — Оленка здивовано підняла брови. Вона скосила швидкий погляд на відкриті двері, крізь які було видно коридор, що завершувався незачиненою кухнею, де за столиком Руслан пив чай та щось розповідав Сашкові. — Ти про кого?

— Про чоловіка, що сидів у кабінеті.

— Я не знала, що у кабінеті хтось був, — Оленка відставила порожню лійку та заправила за вухо золотаве пасмо довгого в’юнкого волосся. Не пам’ятаю, чи був день, коли вона його заплітала. — Треба було запропонувати каву? — вона невагомо торкнулась вказівним пальцем нижньої губи та звернула до мене розгублений погляд.

— Якщо не хотіла про це говорити, могла сказати напряму. І не вигадувати нічого, — я нечутно скрипнула зубами. Наче мені невідомо, як Оленка зводила будь-яку розмову до цікавої тільки для неї теми. Все одно б потім почала розпитувати про Олега. Нащо ці ігри?

— Що я вигадую? — розпачливо видихнула дівчина. — Я справді не розумію, про кого ти.

— Окей. Я все зрозуміла, — похмуро видихнула я та вийшла з приміщення.

Насправді я з ночі вже нічого не розуміла.

Я вирішила одразу відправитися до відділення поліції, у якому працював Сергій. Він завжди допомагав мені із законним пошуком інформації.

Перед тим, як піти, я зайшла до кабінету за нотатками та сумкою. Біля ніжки стільця щось зблиснуло. Я присіла та підняла дармовис з овального каменю з викарбуваним на ньому дивним символом. Здається, щось подібне повсякчас траплялось в рекламі різних ворожок, що пропонували свої послуги в інтернеті. Якщо не помиляюсь, знак нагадував скандинавські чи якісь інші руни.

Ніхто з колег не зізнався, що йому належить ця річ, тому я взяла її з собою, щоб потім запитати й в Олега. До цього часу на вулиці настільки випогодилось, що вже за кілька хвилин куртку довелось нести в руках. Тішило тільки те, що лишилось повернути за перехрестям, пройти кілька метрів до зупинки та сісти на маршрутку, яка мала мене довезти майже до дверей відділення.

З-за повороту будинку, вздовж якого я йшла до перехрестя, вийшла приваблива жінка зі стриженим під каре чорним волоссям. Я б не звернула на неї уваги, якби останнім часом не подумувала зважитися на зміни в житті та зробити таку ж зачіску. Не встигла я усвідомити, що бачила її раніше, як вона з силою притиснула мене до стіни та приставила до горла ніж.