Розділ 7.2

Темна камера, куди ледь діставало світло запалених смолоскипів на стінах коридору, тхнула сирістю та стічними водами з невеликого отвору в підлозі. Широка, дерев'яна лава в протилежному кутку, стояла тут замість ліжка, і навіть з першого погляду не здавалася зручною.

Золотокоса дівчина, що сиділа на ній, підтиснувши до грудей коліна, вже давно не змінювала пози. Лише зрідка здригалася від тихого писку щурів десь в темних кутках і ледь стримувалася, аби не затиснути вуха долонями.

Сидячи практично в повній темряві, Юліана не могла орієнтуватися в незнайомому просторі і щосили проганяла неприємні думки про тарганів та щурів довкола. Дівчина ненавиділа комах, боялась пухнастих розповсюджувачів інфекцій, проте раніше й уявити не могла, що кількаденне сусідство з цими істотами буде гірше можливих катувань.

Іноді страх набував матеріальних форм, щойно комаха з хітиновим панциром падала зі стіни чи стелі прямо на неї. Відраза, страх та підступаюча істерика ніби оточили Теофіль з усіх сторін, змушуючи ще більше стиснутись. В такі моменти вона бажала просто зникнути, тільки б не чути і не відчувати страхітливу дрібноту навколо.

Час від часу їй приносили їжу мовчазні вартові, яких не вдалося розпитати бодай про щось – чоловіки в щільній, синьо-білій формі здавалися німими. Їжу в глиняних мисках ставили прямо на брудну підлогу, простягуючи ту крізь металеву решітку. Лише на мить освітлювали приміщення, штучно позбавлене будь-якої магії, смолоскипами, і одразу йшли геть.

Юліана не наважувалася торкатися їжі, що подавалася в брудному посуді. Так, мабуть, згодом вона б відкинула будь-яку гордість, керуючись самим голодом та бажанням вижити, але зараз нудота підступала до горла лише через думку про те, аби це з'їсти.

А вже через два дні до неї завітав дивний чоловік з двома парами механічних рук за спиною, який назвався королівським артефактором. Усміхнений і ніби навіть блаженний, шатен жестом відпустив вартових і, разом зі смолоскипом, увійшов в її камеру.

– Вітаю, вітаю! – широко усміхнувся дивний гість, чия аура змусила дівчину лише сильніше обійняти коліна руками. Наступні слова вигукнув тим же тоном надміру активного торговця в базарний день: – о ні, пані, боятися не варто, я вам шкоди не заподію. Навіть навпаки, маю для вас чудову пропозицію!

– І яку? – спохмурніла Юліана. Інтонація чоловіка їй нагадувала психічно нестабільну людину, а не добродія, що не завдасть шкоди іншому.

– Та все просто, – він сів на лаву поряд з дівчиною і повернувся до співрозмовниці всім корпусом. – Розумієте, в мене проблема виникла, у вирішенні якої може допомогти лише некромант з практичними знаннями. Я ж бо простий артефактор з обмеженими ресурсами.

– І тим не менш, вам їх вистачило на моє викрадення, – холодно промовила Теофіль. – Мене запроторили до в'язниці, мов якусь злочинницю, а тепер ви розповідаєте про співпрацю?

Награна усмішка чоловіка невловимо змінилася, хоча розвідниця не могла бути певна, що це не тінь мерехтливого вогню. Задумливо махнувши перед собою смолоскипом, від якого камеру потрохи наповнював чадний газ, Юрась сполохав одразу декількох щурів.

– Ну, тоді давайте відверто, – його інтонація змінилася, видаючи байдужість, властиву характеру. – Нам обом відомо, що ви незаконно перетнули кордон Вірляни, ще й знищили декількох моїх вартових разом з друзями. Не в моїх звичках катувати прекрасних леді, тож я справді пропоную мирно домовитись. Ви допомагаєте мені, я згодом відпускаю вас. Ну то як?

– Ви знаєте про нелегальний перетин кордону і досі нічого не зробили?

Задумливо знизавши плечима, королівський артефактор вперся спиною у вологу, через сирість, стіну. Закинув ногу на ногу, вкотре покрутивши в правій руці смолоскип, перш ніж перекинути той в механічну долоню, що вчасно висунулася з-за спини:

– Та мені, в цілому, байдуже. Ви, роросівці, можете хоч зі шкіри пнутись, але це не допоможе. Хоча, знаєте, пані, я передумав. Даю вам ще один день на роздуми, а потім, в разі вашої відмови, почну відловлювати ваших товаришів, мов ось цих щурів. Мені саме потрібні люди для дослідів, щоб покращити деяких своїх лялечок. І повірте, для цього нам не забракне ні вмінь, ні ресурсів.

Попрощавшись, Юрась пішов геть, завбачливо замкнувши за собою її клітку. Через антимагічну зону на всьому, мінусовому поверсі, користуватися чи бодай відчувати власну магію ніхто з в'язнів не міг. Не могли й вартові чи інші гості цього місця, що було значно практичніше, ніж використовувати антимагічні браслети. Солдати ж, що охороняли злочинців, чудово володіли й звичайною зброєю.

Теофіль тихо застогнала. Ситуація здавалася безвихідною, де будь-яке її рішення могло обернутися чималими проблемами. Співпрацювати з ворогом? Чи дозволити йому знищити товаришів? Як би дівчина не поважала командира, вона чудово усвідомлювала – з цим чоловіком не впорається й Івор. Просто тому, що сила дивного артефактора тисла на свідомість навіть тут, в антимагічній зоні.

– От же бісовий син, – ледь чутно вилаялася некромантка.

Розуміла, що жоден вибір, зроблений нею в цій ситуації, ніяк не допоможе Роросу. Проте дівчина досі могла обрати з двох лих менше. Навіть якщо припустити, що гість не був до кінця чесним, а її магія та знання відігравали значно важливішу роль в його дослідах – підставити увесь загін Юліана не могла. Їй не вистачало холоднокровності, щоб виконати це завдання так, як вимагав військовий статут розвідки.

І от тепер, за добу після минулого візиту артефактора, він з'явився знову. Засудливо цокнув язиком, помітивши повну тарілку каші на підлозі, до якої дівчина так і не доторкнулася, але промовчав. Натомість яскраво усміхнувся, немов побачив, щонайменше, дорогого друга після довгої розлуки.

– Ви обдумали мою пропозицію?

Пригнічено поглянувши на нього, Теофіль якийсь час мовчала. Її живіт вкотре зводило судомою, але, завдяки відсутній активності, крім розумової, голод поки давався легко. Принаймні, обмежувати себе в їжі дівчині доводилося не вперше. Та й хтозна, що їй могли підмішати в тарілку?