37. Сфера часу.

Сфера часу шалено закрутилася, її поверхня, як дзеркало душі, швидко проносила образи минулих днів. Нарешті, вона здригнулася і застигла, зосередившись на одному моменті. Це була глибока, забута частина замку, окутана холодною тишею, де життя ледь жевріло.

Перед нами стояла вона, витончена, наче крихка порцелянова статуетка, справжня принцеса. А він — грубий, сильний, далекий від королівської крові. Але між їхніми поглядами, в дотиках їхніх пальців, пульсував нездоланний, таємний зв'язок. Це було трепетне почуття закоханості, яке вже, можливо, переросло у всепоглинаюче кохання. На вигляд вони були полярно протилежні, але їхні душі, немов відлуння, були спорідненими та близькими. Проте над ними, як важка, чорна хмара, висіло питання: чи чиста їхня совість перед світом?

І тоді, у напруженій тиші, ми почули їхній шепіт.

— Вею, твій план, звичайно, геніальний і зухвалий, але я здригаюся від страху перед наслідками, — голос її тремтів, мов струна.

— Не бійся, моя принцесо. Я виткав кожен крок цього плану. Просто віддай мені свою довіру, — його слова були тверді, як скеля. Він взяв її тендітну руку у свої сильні долоні та ніжно поцілував, ніби скріплюючи їхню таємну угоду.

— Мене просто катують тривожні думки, і я мучуся через те, що так боляче чиню з батьком.

— А хіба те, як він чинить із тобою, нормально? — в його голосі прозвучала гірка сталь. — Віддавати тебе заміж за нелюба виключно заради власної вигоди і влади?

— Ми обидва, мабуть, переступаємо межу. Але ти правий. Я не витримаю бути дружиною того, кого зневажаю.

— Ти йдеш за вогнем, що палає у твоєму серці. Це не гріх, а порятунок від холоду, — переконливо прошепотів їй Вей.

Ще певний час закохана парочка просто мліла в обіймах, жадібно проявляючи почуття: глибокі поцілунки і пристрасні дотики, ніби вкрадені у цілого світу.

А потім, як тіні, вони розійшлися. Сфера знову закрутилася, швидкість перемотування засліпила, доки не зупинилася знову на їхній розмові, у тому ж таємному місці, але з помітною різницею в часі.

— Я все підготував до останньої нитки. Ти готова діяти? — запитав Вей, в його очах мерехтіло нетерпіння.

— Так, я готова, моє серденько, — рішуче мовила Принцеса, намагаючись приховати внутрішнє тремтіння.

— Тоді останній раз пройдемося по плану. Спочатку ти допомагаєш мені викрасти Чарівну Перлину, а потім, озброєний її силою, я допомагаю тобі вирватися з самісінького весілля. Ти чітко пам'ятаєш кожен крок?

— Неодмінно пам'ятаю. Я маю таємно і швидко провести тебе до сховища Перлини, потім швидко повернутися назад і, якщо знадобиться, відтягувати час, відволікаючи батька та придворних. А в день весілля, за допомогою Перлини, ти викличеш мене до себе за декілька годин до самої церемонії, — відповіла йому Принцеса.

— Так, моя люба. Що ти пропустила? — Вей пильно вдивився в її обличчя.

— А спочатку я присплю охоронців за допомогою чарівної води, що ти мені дав, — швидко виправилася вона.

— Ідеально. Ти молодець, — задоволено посміхнувся Вей.

Він різко притягнув Принцесу до себе та міцно, обіцяючи поцілував.

І тут часове видіння різко обірвалось. Сфера затріщала, заіскрилася, ніби скло, що розбивається, і розлетілася на мільйони іскор чарівного пилу, що без сліду зник.

Першим порушив болісну тишу Валкреон:

— Все майже так, як я й відчував. Що ти думаєш про цю темну змову, — прохрипів він, звертаючись до Люксіани.

— Я відчуваю, що той Вей затіяв щось справді лихе. У його плані холодний розрахунок і небезпека, — стиснувши губи, мовила Люксіана.

— Я теж щось подібне відчув.

— Значить, і мені не здалося. Що будемо робити? — з тривогою спитала Люксіана.

— Нам потрібно негайно їх знайти, це точно, а там вже будемо діяти відповідно до обставин. Ти згодна?

— Так, Валкреоне, — твердо відповіла вона.

Обидва мага взялися за руки і почали читати прадавню заклинальну змову, щоб відшукати Принцесу. Коли вони очима духу побачили через видіння, де вона перебуває, вони зосередили всю свою енергію і силу, щоб миттєво переміститися до неї. І це спрацювало. Відчувши вихор магічного потоку, вони стали переміщуватися...