Від долі не втечеш

Коли до забігайлівки ввірвалися ці кремезні молодики, Гарріет знайшов повід для ще більшого хвилювання. Він кинув стривожений погляд на Кріса. Та охмелілий хлопець не звернув ніякої уваги на підозрілих гостей.

- Давай я швидко за тебе розплачуся і ми підемо.

- Куди?

- Сподіваюся, що на Хелленс роуд.

- Не думаю, що ці громили дозволять мені це зробити, – байдуже сказав Кріс.

- То вони таки по тебе сюди прийшли.

- По кого ж іще?

- У яку історію ти на цей раз втрапив?

- Браєна розізлив…

- Кого?  

- Ти все правильно почув…

       Далі їхня розмова тривати не могла, бо люди Браєна запримітили Кріса. Один із них підійшов до нього й чемно вклонився.

- Думаю, вам краще піти з нами. Якщо не погодитесь добровільно, нам прийдеться потривожити спокій відвідувачів цього закладу. Навіщо? Результат бійки й без того очевидний.

- Ви праві, – Кріс встав з місця.  – Ходімте.

       Він глянув на Вітольда, ясно даючи зрозуміти, що все це було давно ним передбачено.

- Містере Гарріет, – кивнув у знак поваги йому Браєновий підопічний.

       Троє кремезних чоловіків пішли разом із Крісом і тим дрібним браєнівським підлизою. Вітольд був досить досвідченим, щоб розуміти, у якій несприятливій ситуації опинився цей зарозумілий хлопець. Браєн, може, і не найвпливовіший суперник, але ставати його ворогом – собі дорожче. Сильної шкоди не наробить, але дратуватиме дрібними пакостями і своєю абсурдною нічим не підкріпленою приставучістю.

       Він був надто високої про себе думки, а від того страждав честолюбством і був готовий знищити любого, хто б вирішив якимось чином скомпрометувати його персону. Безтактний в спілкуванні Кріс мав вдосталь можливості надити собі ворога в його лиці.

***

       Етьєн сидів біля вікна й вдивлявся в поодиноких прохожих на набережній каналу. Він не переслідував конкретної цілі, просто сон йому не йшов, а спілкування із Стефані було надто непростим заняттям.

       Він проводив поглядом невеличку компанію чоловіків, що йшли вздовж каналу до місця, з якого він втік не так давно. Мабуть, то були люди Браєна, ті самі, що намагалися його спіймати. Він приглядівся уважніше, але не розрізнив нічого, окрім п’ятьох чоловічих силуетів.

       Як же йому хотілося, щоб серед них був Кріс, щоб наплював на все й повернувся до нього. Але навіть часом наївний Етьєн цього разу усвідомлював, що такого бути не може. По нього ніхто не повернеться…

       Звідки малому було знати, що серед тої п’ятірки й справді йшов Кріс, який запримітив хлопчика й безперечно його впізнав. Та цього разу їм доведеться розминутися.

***

       Браєн був присадкуватим чоловічком із завищеною самооцінкою, а від того й наполеонівськими амбіціями. Його мало хто любив, більшість просто старалися не зв’язуватися.

       Кріс всім своїм виглядом і поведінкою хоч і намагався показати, що перед ним справжній нікчема, але розумом знав, що це не зовсім так. І те, з якою можливо, дещо лицемірною повагою він ставився до Кріса, було все ж добрим знаком.

- Ми  вами ніколи раніше не пересікалися, але я думаю немає потреби представлятися.

- Моє ім’я також вам відоме, раз я стою зараз тут, – відказав хлопець.

       А були вони в кабінеті Браєна на останньому поверсі одного напівзруйнованого будиночка в занехаяній частині кримінального району. Кріс схрестив руки, прихилившись до стіни біля самих дверей. Цей незначний порух дозволяв йому чути різь тонкі стіни, що відбувається в коридорі. Чоловік бродив туди-сюди позаду свого столу. Він не почувався комфортно, та намагався всіляко це приховати.

- Ми раніше не мали спільних справ.

- Ви хочете мене найняти?

- Ні…

- Тоді з якої причини я тут?

- Хлопчик, якого ти вигородив.

       Браєн повернувся до співрозмовника. Вони перестрілись поглядами. Кріса аж пересмикнуло. Ні, звісно, це не був страх перед Браєном, було б кого боятись. То було дещо інше. Щось на зразок дежавю. Точнісінько такий же погляд…

- Я не хочу з тобою сперечатися, але ти не мав ніякого права втручатися у мій з ним конфлікт і вигороджувати малого перед моїми людьми.

- Насправді, спершу я навіть не прагнув цього. Твої посіпаки просто неправильно мене зрозуміли. Але байдуже… Мене цікавить дещо інше, – Кріс нахилився вперед і насмішкувато пирхнув, – чому великий мафіозі ганяється за хлопчиком, який навіть розмовляти не може?

- Розмовляти? – розгубився Браєн.

- Він не сказав нічого, окрім імені.

       Чоловік нахмурив чоло. Здається, такий факт дещо змінював.

- Крісе, ти маєш славу затятого егоїста. Нащо тобі здався цей малий?

- Він просто причепився, і я безуспішно намагався його здихатися протягом місяця… До речі, раз ти викликав мене сюди тільки через Етьєна, то я починаю задаватися питанням, що ж такого він тобі зробив.

- Кажу, не лізь у мої справи, – огризнувся Браєн.

- І не збирався! Сам же мене сюди приволік стосунки виясняти… Тому без вашого дозволу я піду.

       Кріс розвернувся і розчахнув двері. Вийшов у коридор і поспіхом направився до виходу. Нас ходах йому перегородили дорогу двоє кремезних чоловіків. Хлопець озирнувся й побачив Браєна.

- Невже ти хочеш зі мною воювати? – спитав Кріс.

- Ти поводиш себе надто нахабно й підриваєш мою репутацію. Я не можу це просто так залишити, – спокійно відповів Браєн.

- Повір, твою репутацію буде складно зіпсувати ще більше. Але як хочеш… Раз аж настільки нічим зайнятися, то побачиш, що таке війна зі мною.

- Я тебе прошу, ти всього лиш жалюгідний хлопчик із нетрів, який почитав трохи закони. Невже ти думаєш, що можеш тягатися зі мною?

- Не хотів розвінчувати твої мрії, але ти не мафіозі, просто більмо на оці в усього кримінального світу…