Тінь і світло

Того вечора лив страшний дощ, тож клієнти, які прийшли давніше, не поспішали розходитися, у той час як нові не поспішали з’являтися. У офіціантів і Джастіна було досить роботи. Усі займалися своїми справами, поки самотній хлопчик попивав чай за барною стійкою.

У чашці з напоєм бронзового кольору плавало кільце лимону. Воно заколихалося. Хтось підійшов. Хлопчик майже байдуже озирнувся. Там стояв Кріс. Промоклий до нитки, а від того трохи менш ефектний, та все ж таки він. Хлопець обдарував малого мимобіжним поглядом. І повернувся до Джастіна.

- Прошу, допоможи, я не справлюсь сам.

- Ти знаєш мої умови.

Кріс знову поглянув на хлопчика. Його блакитні очка дивилися на нього з надією.

- Але як я можу? Я ж про нього нічого не знаю, навіть імені!

- Ніхто не знає його імені! Але ні мені, ні Стефані, нікому з моїх працівників і відвідувачів це не заважає.

Дівчина зачула своє ім’я і підійшла ближче. Хлопчик вихопив у неї з рук олівець і блокнот, у якому вона нотувала замовлення. Після кількох експресивних розчерків олівця всучив блокнот Крісу. Той відволікся від сварки з Джастіном і розгублено поглянув на аркуш паперу.

- Етьєн Шарпе? – здивувався він. – Це що, твоє ім’я?

Хлопчик кивнув.

- А нам він його не сказав, скільки не просили, – зауважила Стефані.

- Етьєне, я вже казав тобі, що наша зустріч і твій порятунок були більш як випадковими. Нема чого прив’язуватися до мене. Джастін і Стефані – компанія значно краща для тебе.

Хлопчик не хитав головою, але в його погляді читалося непогодження.

- Я не надто хороша людина. Дітям не місце поруч зі мною.

Але Етьєн не вгавав. Він схопив Кріса за рукав і ясно дав зрозуміти, що ці всі аргументи  нічого для нього не важать.

- Слухай, це навіть гірше, ніж шантаж… Ти навіть не робиш вигляд, що я маю вибір.

Малий тільки всміхнувся й стенув плечима.

- Джастіне, можна запропонувати компроміс?

- Ну спробуй…

- Малий житиме в тебе, як і зараз, а я постійно приходитиму сюди. Жити зі мною для нього буде більш небезпечно.

- Ну, тут важко не погодитися. Але чи Етьєн захоче?

Та малий був ладен погодитися на будь який варіант і не смів розраховувати на більше.

- Ну що ж, – казав Кріс. – Най буде так…

***

Він дотримав слова. З’являвся в барі кожного дня. Переважно говорив з Джастіном, але Етьєн і тому був радий. Сидів і слухав, про що вони говорять. Малював щось у блокнотах офіціантів, ледь чутно вистукував знайомі мотиви й мов губка втягував інформацію, що його оточувала.

Це сталося десь місяць по тому. Джастін мав справи, і Кріс збирався дочекатися його повернення. Він присів біля Етьєна. Хлопець не знав як і про що з ним говорити, тож просто прийнявся розглядати малюнки. Більшість із них були досить схематичними скетчами. Але в декотрих чітко пізнавалися постійні клієнти Джастіна.

- Ти досить гарно малюєш.

Хлопчик кивнув, не відволікаючись від чергового малюнку. Кріс гортав численні аркуші й несподівано побачив дещо.

- Невже це я?

Етьєн кивнув. То не був портрет у канонічному його розумінні, скоріше штришки, якими умовно була намальована розмова між двома людьми за барною стійкою. Кріс впізнав в одному з героїв цієї сценки свої риси. Другим був певно Джастін.

У нижньому куточку була написана дата: «7 août». Кріса спантеличила назва місяця. Він не сумнівався, що то була дата. Адже він востаннє приходив сюди сьомого серпня. Інтернет швидко визначив мову. То була французька. Він знову поглянув на Етьєна. Вповні очікувано, якщо брати до уваги його ім’я.

- Ти говориш французькою? – трохи абсурдне питання, зважаючи на те, що малий в принципі не говорить.

Та хлопчик кивнув. У Кріса з’явилася цікава думка.

***

Наступного дня він прийшов не сам. Поруч нього стояв зі смаком одягнений хлопець з пронизливими очима кольору неба. Коли Етьєн спустився до бару, то застав їх двох за бесідою з Джастіном.

- Етьєне, я хотів тебе познайомити з цим хлопцем.

- Salut! Je m’appele Ciel. Cris dit que tu parles français. Est-ce vrai? (Привіт! Мене звуть Сієль. Кріс каже, що ти говориш французькою. Це правда?)

- Oui, monsieur, – озвався хлопчик дивовижно красивим голосом.

- Так ти  таки говориш! – озвався приголомшений Джастін.

Сієль із Етьєном відійшли за однин із вільних столиків. Тим часом бармен чекав відповідей. 

 - Як ти здогадався?

- Він поставив дату на одному з малюнків.

- Ну той що?

- Місяць був написаний французькою…

- Але чому він не говорив? Це ж не пояснити тим, що він француз! Він розумів те, що ми йому казали.