21

Софія прокидалася від ранкового сонця, що ласкаво пестив її обличчя своїм промінням. Звіддалік долітав спокійний шум океану. Софія не відразу зрозуміла, що то за заспокійливе колихання світу навкруги неї. Той шум ніби на руках колихав її. Ніби втримував у ліжку своєю загадковістю та таємничістю. Було таке віддалене відчуття, що вона у дитинстві. Так тепло і так спокійно на душі. Тілом проходить спокій та лінь і ніби усе, абсолютно усе ще попереду для неї. Повільно відкривала повіки. Бачила яскравий небокрай, що сміливо заглядав у відкрите вікно лоджії, поступово починала чути шум дому. Десь із низу долітали голоси людей, їхній сміх. Ще далі шум автомобілів, такий глибокий і приглушений, ніби за кілометри. Поступово пригадувала, що вона на Балі. Поступово пригадала те, що відбулося у неї із Максимом. Пригадала, те що назавжди її змінило. Минулу ніч. Його уста. Його руки. Їхню неочікувану і як тепер вона відчувала неминучу близькість. Від тієї згадки їй не стало краще чи гірше на душі. Вона спокійно лежала і дивилася в стелю. На гру променів сонця по стелі, на гру фіранок із океанським бризом, який то вривався в кімнату то повільно її покидав. Як буде далі розвиватися її життя вона не думала. Не хотіла думати. Не знала, як оцінювати цю подію. Лише пригадала ту ніжну силу, яка йшла від Максима. Його міць та таку відчутну любов, що він так не сміло, проте впевнено дарував.

Це що відбулося між ними, було продовженнях тих марень. Софія не сумнівалася, що так мало статися. Це було логічне продовження снів і навіть, якби вона противилася цьому, все одно рано чи пізно це мало статися.

Софія встала із ліжка. Визирнула із вікна. Боялася подивитися з балкону. Боялася, того що інші знатимуть, що вона залишилася тут. Що хтось побачить, що вона була з Максимом. Потрібно було зараз швидко піти до готелю. Так, щоб решта не помітили її тут. Вона швидко одягнулася, умилася. Рукою поправила волосся. Вийшла із кімнати і відразу натрапила на Марію. Та по - змовницькі підморгнула їй і показала, як вийти із дому внутрішніми сходами.

Ніхто її не помітив, а Марія була ніби сестра, яка ніколи не видасть і не осудить.

Повернулася до готелю. Недільний готель був наповнений відпочиваючими. У басейні було гамірно, у холі теж. Усюди вирувало відчуття щастя та відпочинку. Різні мови, різні раси. У такій юрбі було легко розчинитися і легко забути усе. Все нове, все незрозуміле і дивне. Піднялася до себе в номер. Прийняла душ. Прохолодна вода освіжила і додала рум’янцю. Вдягнулася у свіжу білизну та інше плаття. Спустилася у ресторан готелю за сніданком. Серед усього різноманіття їжі обрала звичний європейський сніданок і велику чашку кави. Усе робила похапцем. Чомусь швидко і ніби крадучись. Ніяк не могла розслабиться. Той поглинаючий час ритм, якого задала собі у Луцьку за ці місяці, так впився в її характер, що навіть тепер на усвідомленому відпочинку не могла зупинитися.

Після того ранкового, дивного пробудження десь вивітрилася свіжість у тілі. Якось ставало не по собі. Щось із глибини накочувалося на неї. Щось починало бентежити Софію. На глибокому рівні її свідомості розпочиналися непідвладні їй процеси. Які саме Софія не могла зрозуміти. Не могла поки осягнути їх напрямок. Софії ставало зовсім не комфортно, але разом із тим звично. Вона не могла бути легкою. Якби її стан дозволив їй довго залишатися такою, то вона б відчувала би, що вона грає цю чужу віднедавна для неї роль щасливої людини.

Софія починала знову трепетно згадувати Вадима. Відчувала, що все це що відбулося у неї з Максимом, не ніщо інше як банальна зрада. Так, вона зрадила його. Вперше фізично, а ще раніше зрадила ментально, у тих снах. Хто вона після того? Зрадниця, хвойда чи просто хтива жінка, яка отримала бажану і очікувану насолоду і тепер розпочинає себе картати і гризти, за те, що вчора так хотіла отримати. Хотіла, вона твердо знала, що вона цього хотіла. Хотіла дотиків, хотіла чоловічої сили і влади над собою, запеклих поглядів. Вона думала, що Максим, був випадковим чоловіком, міг бути зовсім інший, аби вона змогла задовольнити свої бажання. Від такого усвідомлення ставала ще більш бридко. Бридко думати про своє падіння і одночасно про Вадима.

• Так не можна над собою знущатися, не можна,- шепотіла Софія,- я просто хочу жити… жити – тепер це значить зраджувати чоловіка? Жити це значить, так швидко забажати іншого. Жити, це значить бути такою, якою ніколи не могла б стати раніше і гидувала спілкуватися із такими. Отаке життя ти тепер хочеш, хочеш задоволення на Балі, океану, пляжу,- розривала свою свідомість Софію.

Поступово почала ридати. Поступово сльози виганяли думки із голови і самопоїдання змінилося на сум.

• Я просто хочу, щоб Вадим залишився у моєму житті!

По обіді зателефонувала Марія. Вона запрошувала Софію на пляж. Вона не відчувала, що хоче цього. Відмовила. Натомість пішла прогулятися по території готелю.

Звичайно Софія розуміла, що їй не вдасться обійтися без розмови із Марією про минулу ніч. Їй було байдуже, що Марія побачила і безперечно зрозуміла, що сталося між нею і Максимом.

Ввечері написав Максим. Запросив на вечерю. Також йому відмовила, ніби втомилася ще від перельоту і ніби починається акліматизація. Така собі відмовка, але вона боялася побачити його. Не знала, як себе поводити із ним. Не хотіла повторення того, що відбулося минулої ночі і також не хотіла нічого пояснювати чи говорити, на це не було ні сили ні терпіння. Рано лягла спати.

І рано прокинулася. Вже біля дев’ятої у понеділок була в ІТ-домі. І в цю пору дім ще заледве оживав, лише кухарка і Марія, копошилися на першому поверсі.

• Була із Максимом? – запитала Марія і поставила біля Софії чашку кави.
• Так,- видихнувши тяжко відповіла Софія.
• Молодець, ти знаєш як він змінився коли ти з’явилася у луцькому офісі, як він по - іншому став виглядати, погляд такий ніжний став, задумливий. Він дуже хороший хлопець, але от як в нас в Україні кажуть, немає щастя...
• Я бачу, що він хороший...
• Ти знаєш про Кеті?- запитала Марія.
• Ні, а хто то?
• Дівчина його. Кеті, американка, десь вони познайомилися на якійсь чи то конференції чи на паті, не знаю точно і закрутилося у них. Жили разом деякий час тут на острові, а потім вона зникла. Він знаєш, заледве не помер, так страждав, аж в очі кидалося те, як йому зле було. А потім, уяви, вона повертається, як то нічого не було і нічого не сталося. Працювати стала у нас, на цій посаді, де я тепер, я до того тестувала. Спочатку ніби добре було між ними, потім сварилися, вона то десь зникала, то знов з’являлася. Таке відчуття було, що вона мучиться із ним і його мучить, ну неначе спеціально. А потім знову зникає- цей раз взагалі безслідно. І знову по ньому було видно втрату. Менше ніж минулого разу. Знаєш, у нього інколи приступи бувають, непритомніє ніби. Він думає, що ми нічого не знаємо, а ми ж хвилюємося за нього. Хлопці, які декілька компаній чи проектів змінили, кажуть, що кращого боса не знайти, навіть наші іноземці такої думки,- завершила Марія.
• Як зникла Кеті, просто поїхала?
• Так, просто поїхала, навіть частину речей не забрала, просто пропала.
• Дивно! Взагалі мені від знайомства з ним є відчуття, що він нещасний, якась така біль від нього, і той приступ я якось бачила у Луцьку,- сказала Софія.
• Ну от бачиш! А зараз він сіяє! Як підмінили чоловіка. Ти ж теж не маєш стосунків, спробуй,- благально промовила Марія.
• Ну я мала стосунки,- відповіла Софія,- він помер, мій чоловік, і то не дуже давно, я трішки не зрозуміла себе після вчорашнього, якось так вийшло спонтанно чи що, - приховуючи своє справжнє відношення вимовила Софія.
• Ой, я співчуваю тобі і таку біль утрати не можу осягнути, але знаєш, як би не було завжди потрібно йти далі, треба жити, вибач звісно, що научаю, просто я його дуже поважаю і люблю, він мені як батько, не дивлячись на те, що ми майже однолітки. От він утратив ту Кеті, от до чого себе довів, захворів, ті стани ще необхідно перевірити, але я думаю, то все в голові, все там сидить і псує, а ти у нього, як стимул, всміхається тепер, жартувати пробує, так не зграбно інколи, але ж природньо,- скоромовками говорила Марія.