Глава 7

Глава 7

Дивитись в очі і рахувати до десяти. Більше не треба, бо викличе роздратування. Менше теж не годиться.  Хелен як мантру повторювала про себе настанови старої іспанки. Ну ніби впоралась з першим задумом. Залишилось хіба що вразити Оболенського вправною стрільбою з кольта, з сарказмом подумала Хелен, і навіть злегка пожаліла що не брала на прогулянку револьвер. 

Користуватись зброєю її навчила мати. П’ять років сім’я Долинських жила в диких умовах Заходу, де вміння себе захистити було одним із необхідних для виживання навиків.

Під прицілом холодних очей дівчина почувала себе роздягненою, і від того хвиля невідомих раніше їй почуттів прокотилась по тілу, змушуючи її задихатись.  Хелен відпустила своє намисто, намагаючись прийняти незалежний вигляд і переключитись на маленьку Сашу, бо ще ж треба їй сподобатись.  Правда, на думку Хелен, це вже було і не так складно. Маленьке худе дівча захоплено показувала Маргариті Вікторівні свої скарби, які нещадно бруднили пелену лляної сукенки. А було там у неї і каміння, відполіроване морською хвилею до ідеального глянцю, і закручені спіралькою пусті домівки рапанів, і  виблискуючі перламутром крихкі раковини мідій.

Але Олександр відволік їх від інвентаризації, бо привітавшись з графинею Верьовкіною, незадоволено пробурчав:

- А, Ви, маман, не втрачаєте шансу нав’язати мені чергову дівицю.

Хелен аж спалахнула від подібної безцеремонності. Звідки їй було знати, що князь навмисно вирішив нагрубити, щоб розвіяти в дівчини будь-які ілюзії відносно можливого заміжжя за ним. Його дратувала спроба матері повторного звести його з американкою. Та ще й після вчорашнього танцю, який Олександр ніяк не міг викинути з голови.

- Ніхто Вам не нав’язується,  - обурено відповіла Хелен, перш ніж княгиня встигла видати сину заготовлене виправдання. – У вас завищена самооцінка, якщо Ви раптом вирішили, що кожна зустрічна дівчина мріє повіситись Вам на шию. І це я Вам не вперше кажу.

- Я просто запросила стару знайому на прогулянку,  - додала Маргарита Вікторівна, спробувавши перехопити ініціативу.

-  А я між іншим вже заручена,  - зухвало продовжила  Хелен,  з задоволення спостерігаючи, як на обличчі Оболенського з’являється вираз нерозуміння. Проте князь швиденько опанував себе, повернувши маску нудьги і байдужості. Якби Хелен пильно не вдивлялась в його обличчя, то може і не помітила б цього миттєвого прояву розгубленості.

А от княгині Маргариті так швидко опанувати себе не вдалось. Вона здивовано подивилась на Хелен, а потім на графиню Верьовкіну.  Настася Яківна зрозуміла, що зранку дещо упустила в своїх поясненнях княгині, і підхопивши подругу під руку, швиденько затараторила  про необхідність розмови тет-а-тет. Княгиня не опиралась, в той час як гувернантка зайнялась маленькою Сашею, допомагаючи тій скласти мушлі і камінці в маленьку корзинку.

Олександр зупинився поглядом на дівчині з Нового Світу. Значить заручена. Що і не дивно, адже ж вона не дебютантка. Хто той щасливчик, що поведе її під вінець? Розуміння того, що дівчина не бажає за нього заміж розслабило князя, але водночас він відчув розчарування. Він споглядав тендітну фігуру, і уявляв як інший чоловік притискає до себе гнучке тіло. Тонка тканина сукні геть не приховувала дівочі принади, сильні м’язи на руках, і пружний вигин спини. І інший чоловік матиме можливість приборкувати цю енергію. Сам не розуміючи як, та Олександр розсердився від своїх думок.

- Отож, Ви гостюєте у тітки? – заговорив Оболенський до Хелен, яка задумливо споглядала море, відвернувшись від нього, щоб не почувати себе ніяково.

- Саме так. А Ви ще й світські бесіди вмієте вести, а не тільки плюватись жовчю? – розвертаючись до князя лицем, відповіла Хелен, умисно кидаючи чоловікові виклик.

Його треба роздратувати, вивести з рівноваги, зробити так, щоб він втратив контроль над ситуацією і над собою. Хелен відчула, як пересохло в горлі і бракне слів, але шляху назад не було. Треба провокувати князя. Дівчина схвильовано провела кінчиком язика по нижній губі, набираючись сміливості протистояти Олександру.

Оболенський прослідкував поглядом як її язик рухається по нижній губі, і від того простого руху у чоловіка виникло бажання спробувати присмак її губ. Але замість того, він мусив вести з нею безглузду розмову.

- Я багато чого вмію, - відповів князь. Власний голос здався йому чужим, таким захриплим він раптом став і низьким.

Хелен здалось що він навмисно понизив голос, бо так він звучав набагато проникливіше. Вона подивилась князю в обличчя, як вчила матінка Фло, і гіпнотизуючи Олександра поглядом промовила:

- Сподіваюсь Ви продемонструєте мені деякі свої … таланти, - навмисно виділила останнє слово. Фраза мала звучати двозначно з натяком, в купі з смішинкою в очах, це мало пробудити в князя певні думки. По тому як злегка  розширились чоловікові зіниці, можна було зробити висновок, що натяк зробив свою справу.

Але і її власне її тіло відреагувало на гру, бо оскільки матінка Фло вчила в час словесних ігор і перестрілки очима думати про щось непристойне, то Хелен і уявляла як князь її цілує і пестить її груди. Думки змусили відчути легку задуху. Власні груди стали важкими, і відчулись раптом незвично гостро, так ніби і справді Олександр Оболенський приділяв їм увагу.

Здається його зваблюють, спантеличено подумав князь. Знов це дівчисько ставить його в незручне становище своєю поведінкою, змушує сумніватись у власних відчуттях і думках. Посилає якісь незрозумілі сигнали. От що означають ці бісики в її очах, які за мить скромно сором’язливо дивляться вниз? Пишні вії тріпочуть, немов крила метеликів, і здається і не було тільки що в її погляді пристрасті і жаги. А потім погляд знов зупиняється на його губах, він гостро це відчуває, немов дівчина доторкається поцілунком до нього, і знов байдужість в голосі, з легким викликом: