Пролог

Пролог

Це ж треба, яка краса, подумала Хелен, споглядаючи алею льодяних скульптур. Вночі вони видавались чимось дивовижним, підсвічені ліхтариками, вони  іскрились і сяяли, викликаючи захват.  У них в Техасі такого бути просто  не могло. А тут ніби потрапила в королівство Снігової королеви. І було цікаво роздивитись їх з близька, всіх цих амурчиків, аполончиків, німф.

Хелен не втрималась, і несміливо вийшла з будинку на терасу. Після душної бальної зали на терасі було неймовірно свіжо  і легко.  Дівчина вкуталась в  м’яку шаль, яку завбачливо прихопила на диванчику, що стояв поруч з дверима. Графиня Александрова була в усьому завбачливою хазяйкою, не дарма ж її бали користувались таким шаленим успіхом.  От і тут вона не забула розпорядитись залишити кілька дорогих накидок, для тих гостей, що надумають злегка освіжитись і подихати повітрям на терасі.

Сад у графині був чималенький, в літку тут все прикрашалось прапорцями і ліхтариками, і гості насолоджувались прогулянками між мармуровими  скульптурами. Десь там в далині було кілька пологих терас і фонтанчиків. Хелен  бачила їх вдень, мимохіть визирнувши з вікна другого поверху. Але більше її увагу привернули скульптури льодяні, які дівчина не мала можливості роздивитись вдень.

Це зараз тітка роздобріла від випитого вина і втратила свою пильність, що дозволило Хелен втекти з-під її нагляду, і таки вискочити в сад, залишивши чад свічок і шум оркестру за спиною.

Вона несміливо збігла на алейку, поближче до амура розміром з пів-людини. Той був вирізьблений з суцільної льодяної глиби, з неймовірною майстерністю – з близька можна було роздивитись кожну волосинку в його кучерях. Пустотливий хлопчисько тримав лука, і цілився кудись в інший від Хелен бік.

Дівчина пройшлась вздовж скульптур, непомітно для себе повернувши з основної алеї на бокову. Алейки були обсаджені акуратним кущиками, створюючи подобу  лабіринту, і таким чином огороджуючи одні частини саду від інших. В невеличких нішах були розташовані лавки, тут поближче від палацу старанно розчищені від снігу. Хелен йшла вздовж них, неквапливо роздивляючись льодяні фігури, навіть злегка шкодуючи що така краса протримається до найближчого потепління.

Аж поки її ноги добряче не замерзли, і навіть ніс не втратив чутливість від холоду. Тільки тоді дівчина похопилась, що пора повертатись в палац. Тим  більше, що і тітонька могла помітити її відсутність і почати переживати. Дівчина різко повернула назад, і добігши до найближчого повороту наткнулась на тупик. Вогні будинку були ніби зовсім поруч, але як до нього потрапити Хелен не зовсім розуміла. На розчищених же від снігу алейках не залишилось її слідів.

Дівчина пройшла ще одну алею, ще один по поворот, і зрозуміла, що так тільки віддаляється від палацу. В той же час їй ставало все холодніше, і  холодніше. Вона вперто крокувала. Намагаючись тримати за орієнтир палац, і вірячи, що зараз таки відшукає шлях назад. Чи принаймні когось зустріне, хто орієнтувався в саду графині Александрової трішки краще, ніж заморська гостя.

Але дарма вона сподівалась. Тому, що чим далі йшла, тим більше плуталась. Хелен вже не відчувала власних ніг. Так уже було, коли в п’ять років вона на Алясці вискочила з дому роздягнена, ховаючись від татового гніву за розлиту каву на новому килимі. Мама казала, що вона лише чудом не обморозила собі ноги і не стала калікою на все життя.

Нарешті вся абсурдність ситуації стала доходити до ї мозку, і Хелен злякалась. Тому що взута вона була в легкі бальні туфельки, які зовсім не захищали ноги в суровому імперському кліматі. Руки, що стискали краї шалі теж встигли добряче замерзнути. Відверто кажучи дівчину вже почало злегка трясти від холоду.

Аж раптом вона з полегшенням почула голоси.

- Негідник! – тонко бринів жіночий голос. – Ти мусиш одружитись зі мною!

- Навіть не подумаю,  - відповідав чоловік, і від тембру його голосу Хелен стало трясти сильніше. – Ти не була незайманою, тому думаю я не перший, кого ти хотіла повести під вінець через ліжко. Може наступного разу пощастить?

- Тварюка! У якої немає і краплі честі, ось хто ти! – продовжила жінка, чий голос все сильніше дрижав від гніву.

Хелен аж принишкла, вслухаючись  в чиюсь драму, що розгорталась за кущем.

- Я це вже чув,  - натомість спокійно відповідав чоловічий голос.

Хелен стало невимовно цікаво поглянути на цю парочку, яка було зовсім поруч, за поворотом. Вона обережно просунулась в бік голосів, боячись скрипнути зайвий раз снігом під ногою. Якщо її виявлять прямо зараз, в розпал сварки, буде дуже незручно перед коханцями.

- Мій брат цього тобі  не спустить, - зло пригрозила жінка. – Чекай на виклик.

- Як скажеш. Мені не хочеться його вбива..

Закінчити фразу чоловік не встиг, тому що Хелен таки примудрилась послизнутись, і з гучним «ойком» вивалилась прямо під ноги скандалістам. При цьому в її нозі щось клацнуло, стрельнуло, і дівчина застогнала від хвилі болю в усьому тілі, що аж в очах потемніло. А коли перед очима розвиднилось, то ніякої жінки в полі зору вже не було. Натомість над дівчиною схилився найкрасивіший чоловік, якого вона тільки колись бачила.

Його обличчя намертво врізалось в її свідомість. Високий лоб, різкий розліт чорних брів, темні очі під ними. Вилиці, ніби виліплені тим самим скульптором, що різьбив аполлонів, рівний ніс і різко окреслені в міру пухлі губи, і звісно мужнє підборіддя з симпатичною ямкою по середині. Темне волосся чоловіка було скуйовджене, проте навіть так було видно, що над ним попрацював кращий цирульник Петербурга. І від нього приємно пахло терпким парфумом.