Розділ 12

Я прокинулась з глибокого сну, відчуваючи, що щось змінилося. Хтось знову змінив мій одяг, і я збентежено розглядала його. Потім розім'яла шию, почуваючи легку дискомфортну напругу, і встала з ліжка.

За вікном темні хмари затягли небо, а блискавки нещадно вдаряли по його поверхні. Вітер грався з розпущеними волоссям, розкриваючи вікно. Відчуваючи холод, я накинула легку накидку і взяла свічник у руки. Запалила свічки, і їх слабке світло ледь-ледь освітлювало темні коридори мого будинку.

Впевненими кроками я рухалась в напрямку, звідки виникла ця магія. Крок за кроком я наближалась до північного крила. Місячне світло обережно освітлювало мою дорогу, надаючи їй таємничого вигляду.

Тільки моє дихання та тихі кроки по килиму розривали цю тишу, наближаючись далі. Упереджена, я замерла, відчуваючи, що я не сама. І той, хто був там, помітив мою присутність. Магічна печать заколола, і я затремтіла, в обіймах своєї власної руки.

Перед мною з'явилась темна фігура, і відразу ж я розуміла, хто це був.

Адріан.

Він змінився, а його очі випромінювали біль.

Поклавши предмет, який тримала в руках, я просто підійшла до нього, обняла його руками, відчуваючи, хвилювання за нього.

— Констанція… що ти робиш. Чому ти це робиш? — прошепотів він тихо мені це на вухо.

— Я все знаю. Знаю про прокляття. І розумію, які страждання воно тобі приносить, —  відповіла я, а він обійняв мене ще сильніше та погладив моє волосся.

— Ти не мала це знати, —  сказав він та нахилився до мене.

Моє дихання завмерло в раз.

Він ще сильніше обхопив мене руками, стискаючи все сильніше. А потім несподівано поцілував мене в губи. Між нами відсутні були ніжність і теплота. Лише палкий жар, який нагадував вогонь, що загрожує опіками й ризикує спалити нас обох, як двох метеликів, що занадто наблизилися до свічки. Та сама мить, коли нам було все одно, коли ми почувалися просто і вільно. Проте, після цього щось змінилося.

Кілька днів минуло після цього події.

Я схиляла голову і дивилась на підлогу, стискуючи його плече рукою. Боялась підняти очі й зустрітись з його пронизливим поглядом. Поступово, зітхаючи, я підняла очі. Зауважила його холодний погляд, спрямований на мою відкрите декольте. Це переймало мене холодом. Коли я закінчила їсти, піднімаючись, він раптово схопив мене за руку. Чимось він бажав мені щось сказати.

— Сядь. Я хочу поговорити, —  наказав він та запросив мене рукою на стілець.

— Що таке? —  поцікавилась в нього я.

— Ти хочеш знати одну правду. Я знайшов одну жінку, чия дочка була бастардом імператора. Її дочку викрала якась жінка. Дитина була подібна на тебе, —  сказав він.

І як так сталось, може, тому що в нас може бути один батько!

— Тоді я хочу відправитись туди, —  промовила я та подумала:

Я не та принцеса, ну і добре.

— Це вийде тільки через 3 дні. Леді Лоран просить зустрічі завтра, —  повідомив він.

— Я направлюсь туди сама. Це досить близько. Я постараюсь покращити з нею стосунки, —  відповіла я, встала та відкланялась.

Повернувшись до своєї кімнати, я вирішила розслабитись під час вечері й пішла до ванни перед сном, сподіваючись на спокійний відпочинок. Але сон, який наступив, викликав у мене тривогу.

Мої очі відразу бачили темний ліс, а перед мною з'явився чоловік з охороною, одягнений у довгий плащ з каптуром, що закривав його обличчя. За ним стояла група охоронців. Вони рухалися в напрямку невеликого каравану, який знайшов спокій тут. Їхні кроки призвели їх до однієї особи —  відьми.

Відьма, яку я побачила у своєму сні, вражала своєю загорілою шкірою, яка виглядала, ніби пропалена сонцем. Її очі були глибокими й чорними, мов смола, і вони здавалися проникати в душу з таємничою силою. Чорне волосся падало навколо неї, створюючи враження магічної аури.

Вона була вдягнена в яскраву спідницю, яка виглядала так, ніби була виткана з самого вогню. Вона виблискувала різними відтінками червоного, як багаття, і привертала увагу своєю магнетичною силою. На її тілі були помітні золоті прикраси, що прикрасили її вигляд. Вони блищали й випромінювали загадкову енергію, підкреслюючи її магічну сутність.

— Шукаєте принцесу. Ручку позолотіть і все розкажу, —  сказала жінка та запросила їх в переносну альтанку.

— Заплатимо добре, — промовив невідомий та запросив за собою охорону.

— Знайдете ви її. Приглядитесь до рудих відьом на балах по краще. Одна з них ваша донечка, імператоре. І не бійтесь секретик не видам я ж рома, за зайву монетку мені не буде складно помовчати, —  розказала жінка та гучно розсміялась

Все навколо мене почало розпадатись, мимоволі зникаючи з поля зору. Лишився лише я і ця загадкова жінка у білій кімнаті. З наступним миттєвим переходом я знайшлась всередині іншої кімнати. Вона була сповнена темних дерев'яних стін, підлоги та стелею.

У центрі кімнати розміщений стіл, за яким я сиділа, оточений зеленими травами, що висіли на стінах, надаючи приміщенню природну атмосферу. Перед мною стояла кварцева куля, яка випромінювала таємниче світло. Жінка сиділа навпроти мене, зійшовши з очима на мої руки

— Красиве кілечко юна відмочка, —  промовила вона та оглянула прикрасу на безіменному пальці.
— Явь чи марево? —  запитала я, а мої очі гостро приглядались до вогню.
— Я Явь, ти Явь, а марево решта. Так, що хочеш знати, володарко Айсхола? —  поцікавилась  вона та помахом руки перетворила вогонь в кригу.

— Як звали моїх батьків? —  запитала я, а вона.

— Це маєш взнати сама. Гра зі злом почалась, —  розказала вона, і тільки як жінка договорила ілюзія миттю розсипалась і я проснулась.

Ну, як так можна?

Влазити в чужі видіння, в кінець бавитись з іншими. Я не безхарактерна слабачка. Просто треба було промацати ґрунт. А тепер гра почалась. І, на жаль, противників я не звикла програвати. І кожен це має знати, особливо ви, імператрице. Може я не зникла принцеса, але мій обов'язок —  помста. І це моє завдання.