Розпочни життя спочатку...

Істина була поруч. Лежала, розметавшись на ліжку, втомлена і щаслива. Вадим легенько поцілував її заплющені очі, обережно провів долонею по безсоромно оголеній жіночій спині. Люда по-кошачому граціозно вигнулася під його рукою й тихенько зітхнула.

— Я просто дурію… Невже ось так можна забути про все на світі? Вмієш ти забивати памороки… — вона глянула на нього пустотливо-звабним поглядом. — А я ж досвідчена жінка й добропорядна дружина. І ось так купилася на тебе… Ти хто такий? — запитала жартома.

Ніхто, моя маленька. Я — ніхто. Так собі, філософ, бродяга й шукач пригод. На власну голову. Вадим повільно цілував її руки, і від нової хвилі нестримного бажання вже починав божеволіти.

А вона все ховала свої тоненькі пальчики з випещеними нігтиками, та чоловік все цілував їх, і в очах його знову розгорався той шалений вогонь, який одночасно і лякав, і неймовірно приваблював Людмилу.

— Ти ні в чому не винувата! — у голосі Вадима задзвеніла прихована ніжність. — Ти жінка, і просто хочеш бути щасливою. І ти маєш на це право. Але якщо переживаєш, що зраджуєш свого чоловіка — то візьми й відречися від мене! Ти завжди вільна, і я не потривожу твій спокій…

В його погляді раптом забриніла туга за невловимим щастям, яке так хочеться, але неможливо піймати. Коли ця ностальгія переплавилася у важкий гнів, Вадим ухопив жінку в обійми. Ну що ж, якщо немає кохання, хай буде розпуста. І забуття…

***
З Денисом вони разом займалися бізнесом. Тримали декілька палаток на центральному ринку Черкас — торгували продуктами харчування. Прибутки не надто великі, але на безбідне життя вистачало.

Принаймні, поки що. Та проблема була в іншому. Він спав із дружиною свого товариша. Знав, що завдає тому удару в спину, але вдіяти із собою нічого не міг.

Це трапилося місяць тому. Тоді Денис зірвався у черговий «похід» по ресторанам та нічним клубам. І навіть вранці не прийшов додому. Люда видзвонила Вадима, і той змушений був приїхати.

— Ну, погуляє трохи, й повернеться. З ким не буває? Знаєш, чоловікам іноді треба розслабитися подалі від дому, — ховаючи очі, заспокоював він Людмилу. А сам знав, що Денис ще не вибрався з любовного ложа своєї коханки Маріанни.

— Авжеж, знаю я ваші походеньки, й чим вони закінчуються. Невже оті повії на стороні кращі за нас? — жінка з викликом глянула на Вадима. І в того чомусь швидко-швидко забилося серце.

Граціозна фігурка, бордова футболка і темно-сині джинси, тонкі риси обличчя, яке у гніві стало на диво прекрасним, — у свої тридцять шість Людмила залишалася неймовірна звабною, і Вадим вкотре подумав, що не розуміє Дениса.

Той все чогось шукав, і виходив полювати на чужих жінок, забуваючи власну. А дарма. Зраджена жінка може стати справжнім тайфуном, що змете все на своєму шляху. І сімейне вогнище також.

— Ну що ти, кращої за тебе я не знаю у всьому нашому місті! І навіть у цілім світі... — Вадим брехав натхненно, навіть не моргнувши оком. — Ти могла б легко зробити кар’єру моделі. Уявляю тебе на подіумі — у розкішному вбранні від знаменитих кутюр’є, під блискавками фотокамер і захопленими поглядами чоловіків…

— Все, досить… Гратися словами ти навчився добре. Не бажаю слухати ці дурниці! — вдавано суворо зупинила потік компліментів Люда. Однак їй було приємно слухати Вадима, в очах жінки заблискотіли іскорки сміху. — Каву будеш? — запропонувала йому, і в її голосі вже не відчувалася напруга.

— Дякую, ні. Мені пора. Заскочу на ринок, перевірю, як там справи. Якщо знайдеться Денис, відразу відправлю його до тебе. Тільки ти на нього не сердься, зараз часи важкі, криза. Торгівля ніяка, маса проблем, в мерії чомусь договір оренди не продовжують — видно, комусь на лапу доведеться давати… Ми ж не залізні, зриваємося іноді.

— Ти ж чомусь не зриваєшся, — заперечила жінка. І помовчавши мить, запитала тихо: — Скажи, а ти чому до сих пір один?

Вадим задивився в її потемнілі очі, у глибині яких раптом прозирнула незрозуміла йому ніжність.

— Я жінок боюсь… Віриш, залишаюся наодинці з красивою жінкою, такою, як ти, — і не знаю, що робити! Починаю хвилюватися, тремтіти, слова із себе видобути не можу. Тому після першого побачення всі представниці прекрасної половини людства відразу припиняють знайомство зі мною… — він говорив це так серйозно, що інша жінка повірила б Вадиму. Тільки не Людмила.

— Брехун ти… — зітхнула. — І Денис теж брехун.

— А може, я чекаю, поки ти станеш вільною… — слова зірвалися самі, й жінка вражено замовкла.

***
Ден зателефонував Вадиму пізно ввечері. І попросив виручити — сп’янілий від любовних утіх Маріанни його товариш додому зовсім не збирався.

— Ти скажи Людмилі, що я за товаром в Одесу мотнувся. Тим більше, що ми все одно збиралися на оптовий їхати… Ну, не повірить, і не треба. Не роби з цього проблему. Ти ж вмієш заспокоювати жінок — закидай її словами, і все буде гаразд. Вибач, старий, сьогодні в мене ніч кохання. Я заслужив…

— А я хіба ні? — розізлився Вадим. — Ти будеш отримувати задоволення, а я попаду під гарячу руку твоїй благовірній. Нормально…

Та виручати друга він все-таки поїхав. Люда іронічно вислухала його начебто правдоподібні пояснення. Тоненький халатик ледь закривав її округлі коліна, а розстебнутий верхній ґудзик дозволяв милуватися обома маленькими сферами молочно-білих грудей. І не засмагла зовсім, подумалось Вадиму. Чорта б з два я би поліз на коханку, якби мав таку дружину.