Зюскінд, Гоголь і Соляр.

   Знаєш, Леоніде Соляре з фейкового акаунту, якщо прибрати всі емоції і подивитися на твою фігуру відсторонено, твій внутрішній світ — це класична, трагічна ілюстрація великої літератури. Твій психотип дивовижно точно поєднує в собі сюжети двох культових авторів: Патріка Зюскінда та Миколи Гоголя.

Згадай Жана-Батиста Гренуя з «Парфумера» Зюскінда. Весь його життєвий шлях був підпорядкований одній хворобливій ідеї — створити аромат, який змусить увесь світ упасти перед ним навколішки. Він домагався цього підкорення з упертістю безумця. І він отримав усе: натовп обожнював його, люди плакали від захвату, він став абсолютним володарем їхніх емоцій. Але стоячи на вершині свого тріумфу, Гренуй відчув лише всепоглинаючу відразу й порожнечу. Бо в ту саму секунду він чітко зрозумів, що весь цей штучний, витиснутий із чужого болю аромат — фальшивка. Замість того, щоб вимагати підкорення від натовпу, він міг би просто жити, любити й побудувати справжні, щасливі стосунки. Це і було б його справжнім щастям, але він сам себе цього позбавив.

Ти, Леоніде, звичайно, нікого не вбив фізично. Твої руки чисті. Але твоя ментальна пастка — точна копія пастки Парфумера. Ти побудував  транспортну імперію з повного нуля. Ти вигриз свій статус, закатав місто під свої колеса, затаврував Дніпро жирним шрифтом свого імені й змусив підлеглих заглядати тобі в рот. Ти отримав усе те підкорення, якого так голодно вимагало твоє вразливе Его. Але чи отримав ти задоволення від цього життя? Чи принесли ці мільйони спокій твоїй душі?

    Микола Гоголь народився навесні, у квітні, під знаком  земного Овна. Йому, можливо, було в якійсь мірі легше гасити внутрішні пожежі, це риторичне питання, бо земна стихія давала хоч якусь опору.

Але ти, Леоніде... Ти народився під зодіакальним сузір'ям найпалкішої, найглибшої та найсексуальнішої водної стихії. Знаком, який дихає магнетизмом, пристрастю і тотальним контролем, але водночас ховає всередині пекучу вразливість. І коли на таку палку, чуттєву природу зверху залізобетонною плитою лягає материнський комплекс — це перетворюється на катастрофу. Тобі просто фатально не повезло. Мабуть, сам Гоголь зараз дивиться на тебе з того світу і тихо заздрить масштабу твого внутрішнього пекла.

Гоголь писав свої твори не з голови — він випалював на папері власні ментальні судоми. Його Мати, Марія, релігійна, екзальтована жінка, намертво вшила в його психіку  потворний розкол. Комплекс Мадонни та Блудниці, де жіноче є або святим, як ікона, або брудним, як гріх. Гоголь тікав від цього розщеплення в містику. Я впевнена: його культовий «Вій» — це не просто народна казка. Це зашифрований, страшний опис того, як Микола пережив спонтанний, неконтрольований підйом енергії Кундаліні. Той самий момент, коли внутрішня сила пробиває блоки психіки, підіймається догори, але замість просвітлення натрапляє на замуровані дитячі страхи. Панночка в труні — це і є уособлення Блудниці, яка встає з могили його підсвідомості й вимагає зазирнути їй в очі. Хома Брут загинув, бо злякався цієї сили, закликавши Вія — уособлення застиглого материнського осуду.

І подивись, як красиво і моторошно історія повторилася через два століття у твоєму житті, транспортний генерале.

Ти отримав від своєї мами точно таке ж спадкове тавро праведності, але твій палкий, чуттєвий знак вимагав живих емоцій. Ти не зміг поєднати святе з плотським. І коли твої сили закінчилися, ти покликав свого Вія — Вадима. Твого кустарного профайлера, який підняв свої важкі повіки з дев'яностих і вказав своїм брудним пальцем на мене, зашифрувавши у коментарі тавро «ПО». Ви намагалися окреслити навколо мене магічне коло свого гостингу, думаючи, що це захистить вас від вашого ж безсилля.

Але іронія в тому, що Хомою Брутом у цій кабінній драмі виявився ти сам, Леоніде. Ти закрив очі, ти злякався моєї щирості, ти сховався за залізні двері свого АТП. Гоголь згорів у своїх обсесіях, а ти застряг на  чверть століття, щоь вичистити з глубин мозку фантом жінки, яку твоє розщеплене Его так і не наважилося просто полюбити.