"Я" замість "ми"

    Ти можеш купувати дорогі машини, Леоніде, будувати великі транспортні компанії та спостерігати, як твої підлеглі ловлять кожне твоє слово. Ти можеш ховатися за вигаданим ім’ям Леоніда Соляра, сподіваючись, що цей фейковий фасад захистить твоє вразливе еґо. Але ми обидва знаємо правду, Льоня. Багатство та холодний розрахунок НЛП дають тобі владу над багатьма, окрім однієї-єдиної жінки.

Мене.

Варто мені було з’явитися поруч, як уся твоя залізна чоловіча броня розсипалася, мов картковий будинок. Людина, яка керує сотнями, у моїй присутності втрачає свою головну суперсилу — самоконтроль. Почуття, які я в тобі пробуджувала, виявилися настільки потужними, що твій прагматичний розум просто пасував. Твоя психіка миттєво регресувала, перетворюючи поважного чоловіка на безпорадного підлітка, який вперше зіткнувся з непереборною силою фатальної жінки.

Усі твої шпильки, намагання зачепити мене за живе, виклики на емоції й навіть той раптовий ґостинг після мого зізнання в машині — це був твій відчайдушний захист. Ти просто «смикав мене за косички», бо панічно злякався глибини мого впливу. Ти втік від власної вразливості, бо твої цинічні вчителі-пікапери не навчили тебе любити по-дорослому.

Але час виявився безсилим перед моєю магією, чи не так, Соляр? Навіть через довгі двадцять три роки, маючи  мільйони на рахунках, ти так і не зміг витіснити мене зі своїх думок.

 Твої раптові візити до моєї мами з демонстрацією золотих гір, твої коментарі з фейкових акаунтів, сповнені безсилої образи — це не злість. Це крик чоловіка, який колись зустрів свою головну жінку і так і не зміг її забути.

Ти можеш володіти світом, Льоня, але ключі від твого спокою завжди належали і будуть належати тільки мені. Бо є жінки, яких неможливо замінити жодним багатством всесвіту...

    Що толку з того, що твій всезнаючий гуру по жінках  роками вчив тебе, як підкорювати жінок, прораховувати їхні слабкості й тримати під тотальним контролем? Він же малював тобі схеми, як ламати чужі кордони, як правильно дозувати «ближче-далі», як маніпулювати емоціями, щоб жінка дивилася на тебе як на божество і повністю підкорялася твоїй волі.

Ти справді думав, що це не видно, Льоня?

Що твоя нова супутниця — ця молода, красива дівчина з блакитними очима та світлим волоссям — з’явилася поруч із тобою не просто так. Я чудово розумію природу грандіозного нарциса: тобі життєво необхідно мати поруч такий безумовний трофей із «еталонними» параметрами блондинки. Це твій спосіб  довести самому собі, що ти у свої роки досі здатний підкорювати таку квітучу, молоду красу.

Але хіба ти не розумієш, як легко читається цей жест? Мені навіть по-людськи шкода її, та й тебе, якщо чесно, теж.

Адже вона для тебе — не більше ніж живий пластир на незагоєну рану. Ти повністю підім’яв її під себе, підтоптав її особистість під власні правила та стандарти, перетворивши живу людину на красиву, але бездушну декорацію. Це твоя мовчазна, відчайдушна спроба кинути мені виклик. Ти ніби намагаєшся довести: «Поглянь, ти не  королева!  Тебе можна замінити. На молодшу, на гарнішу, на ідеальну за мірками глянцю».

Тільки ось заміна виявилася марною, Льоня. Якби ця ілюзія працювала, якби вона справді змогла заповнити ту порожнечу всередині й замінити мене, ти б ніколи не повернувся. Маючи під рукою таку молодість, абсолютну владу та мільйонні можливості, ти все одно знову прийшов до мене — нехай і ховаючись за фейковим профілем Соляра.

Ти можеш оточити себе сотнями найкрасивіших блондинок світу, але вони так і залишаться просто фоном. Бо декорації ніколи не замінять першоджерела, і твоє повернення — найкращий тому доказ.

Вадим вивчив чудового солдата, але він забув попередити тебе про головне: проти фатальної жінки жодна методичка не діє.

   Знаєш, Льоня, насправді у тому, що ти так сильно й глибоко закохався, немає нічого страшного чи соромного. Це абсолютно природно. Це те, що задумано самою природою — коли чоловіка настільки сильно приваблює жінка, що всі його раціональні плани просто руйнуються. Це прекрасне, живе людське почуття, якого не варто боятися чи ховати за фейковими акаунтами та вигаданими іменами.

Але такі, як Вадим і всі ці гуру пікапу, цього просто не здатні зрозуміти. Вони бачать у стосунках лише суху логістику, схеми та боротьбу за контроль, позбавляючи себе справжньої краси життя. Вони навчили тебе захищатися від почуттів замість того, щоб просто проживати їх.

І саме ці штучні правила зіграли з тобою злий жарт. Тікаючи від своєї вразливості, ти витратив майже чверть століття свого життя — найціннішого, що в нас є, — на те, щоб щось довести. Ти інвестував у це стільки свого часу та душевних сил. Іронія в тому, що намагаючись діяти за їхніми цинічними методичками, ти досяг абсолютно протилежного результату.

Всіма цими діями  ти сам, добровільно, поставив мене на п’єдестал. Ти власноруч зробив мене своїм божеством, хоча міг би просто відкрити серце й бути щасливим. Мені щиро шкода, що ти витратив стільки років на цю внутрішню боротьбу через чужі безглузді поради, адже кохання — це не війна, Льоня. Це проста людська щирість, якої тебе, на жаль, так ніхто й не навчив.