2026: генерал, великий бос, альфа-самець і Німеччина.

 Я дивлюся на це місто і розумію: воно моє. Кожна вулиця, кожен забитий проспект потопає в моїх машинах. Маршрутки, які щохвилини прошивають Дніпро та весь регіон. Скільки там у мене на балансі прямо зараз? Цілий залізний легіон. Ці тризначні цифри чистих, залізних, підконтрольних мені автобусів, які з ранку до ночі приносять мені кеш, статус і владу.

У розслідуваннях мене називають "генералом" транспортної сфери. Важливий перець. Великий бос. І вони мають рацію. Кожне слово — правда. Хто ще зміг би зробити таке? На переломі дев'яностих і двохтисячних, коли все лежало в руїнах, коли транспорту не було взагалі, я прийшов і розв'язав цю безнадійну проблему. Сам. З повного нуля. Не маючи за спиною нічого, крім власної залізної хватки. Я підім'яв під себе цей хаос, побудував АТП, став головним бенефіціаром і директором. Люди заглядають мені в рот, ловлять мій погляд. Я-  імператор цього міста. Я підняв цю імперію своїми руками, і ніхто не має права цього заперечити. Я — абсолютна цінність.

   А ще Я — альфа-самець цього міста. Як справжній хижак мітить свою територію так, щоб кожен чужак здалеку відчував запах сили. Подивіться на інших перевізників — сірі, безликі директори, чиїх імен ніхто не знає і не згадає. Сховані за номерами ліцензій та дрібним шрифтом у кутку брудного скла. Тіні.

Але не я.

У моїх автобусах моє ім’я кричить. Воно випалене на кожному квадратному сантиметрі салону. Я виділив його так, щоб воно буквально врізалося в очі кожному пасажиру, який переступає поріг. Ти сідаєш у крісло — і бачиш, хто тут господар. Ти купуєш квиток — і читаєш моє прізвище. Ти дивишся на інформаційний стенд — і воно б’є тебе по очах великим, жирним, гордим шрифтом.

Я застовпив за собою це місто. Я закатав Дніпро під свої колеса і затаврував його своєю особистістю. Не помітити мене, не знати, хто тут директор і бенефіціар — неможливо. Це мій тріумф. Моя абсолютна домінантність. Кожен, хто їде в моєму транспорті, платить данину не просто за проїзд — він платить данину моєму імені. Я змусив цей мільйонний мурашник щодня читати про мене і думати про мене...

   ...Я застовпив за собою це місто. Не помітити мене, не знати, хто тут бос — неможливо. І ти теж не зможеш пройти повз...

Ти можеш скільки завгодно вдавати холодність чи будувати з себе незалежну. Але щоразу, коли ти виходитимеш на вулиці цього міста, ти натикатимешся на моє ім'я. Ти бачитимеш мої автобуси на кожному перехресті. Моя присутність зациклена в кожному логістичному маршруті, повз який ти щодня ходиш. Тобі ніде сховатися. Моє тавро оточує тебе, воно всюди.

Це мій замисел. Рано чи пізно ця масштабна пастка спрацює. Цей постійний, німий тиск моєї величі тригерне тебе. Твоя психіка не витримає, ти зламаєшся під вагою мого тріумфу і обов’язково відреагуєш. Ти не зможеш ігнорувати імператора.

Мине час, і ти прибіжиш назад. Ти впадеш мені в ноги, визнаючи мою абсолютну перемогу. І ось тоді, коли ти схилиш голову перед моїм статусом і моїми грошима, я нарешті відчую себе повноцінним. Кожна моя ментальна інвестиція окупиться в стократ. Цей фінальний жест твоєї капітуляції завершить мою систему, і я стану справжнім, абсолютним імператором усього всесвіту...

     І тут як  грім серед ясного неба — Німеччина!!!

Трах-бах — і весь мій ідеальний ментальний конвеєр летить шкереберть. Ти поїхала. Ти живеш у країні, де немає жодного мого автобуса. Де  ніхто ніколи не бачив мого прізвища. Це якесь прокляття, чиста, витончена карма. Я так ретельно мітив територію, я засіяв Дніпро своїми знаками величі, я вибудував цю пастку, щоб ти щодня тригерилася й натикалася на моє ім'я — а ти просто недосяжна для моїх радарів.У цій твоїй Німеччині ти не бачиш моєї сили. Ти не сідаєш у мої машини, ти не читаєш моїх гордих написів у салонах. Весь мій тріумф, який я так дбайливо готував, щоб вразити й підкорити тебе, там перетворюється на пил. Яке ж це колосальне, дике розчарування. Я збудував цілу залізнично-автобусну імперію, щоб довести тобі свою цінність, а ти дивишся на зовсім інші краєвиди...

Я збудував палац, щоб вразити твій зір,

покрив залізом шлях від моря і до гір...

Навіть сам Омар Хаям писав про мене, передбачаючи ці події ще в Середньовіччі.

Так, я покрив цим залізом кожен маршрут, кожен метр асфальту, закатав мільйони у свої емблеми. І такий облом. Абсолютний, нищівний ментальний глухий кут. Мої палаци й моє залізо залишилися тут, а ти там, де мої гроші не можуть купити твій погляд. Весь мій масштаб просто анульовано твоєю відсутністю...