Частина 1

                                                                                    Пролог

-- Збирайся негайно! - Наталя стала коліном на валізу, що загрожувала репнути  від кількості напханих речей. Жінка навалилася всією вагою на пластик, і замок нарешті клацнув.
-- Я ж сказала, що нікуди не поїду! - Карина сиділа на підлозі серед купи сарафанів і футболок, а мати продовжувала ритися в шафі.
-- Де той синій купальник, що ми купували перед новим роком? - запітніле чоло на мить з'явилося з нутра шафи і сховалося знову. -- я ж просила не скидати все в одну купу. Ніколи не знайдеш потрібну річ в такому хаосі. -- Нарешті вона знайшла те, що шукала і заходилася складати доньчини речі у меншу валізу. 
-- Ми з Юрком їдемо в Затоку. Ти ж знала, що все вже вирішено. Він винайняв будиночок.
-- Не сміши мене "будиночок", -- пихнула Наталя,-- єдине,що цей голодранець  може собі дозволити -- це намет на дикому пляжі.
-- Не правда! -- Карина схопила телефон і підбігла до матері, -- дивись, навіть кондиціонер є. 
Дівчина тицьнули смартфон  матері під ніс. Обшиті жовтою вагонкою  стіни дійсно прикрашав старий кондиціонер. На тій же стіні розмістилася шафа для посуду, круглий годинник і репродукція невідомого художника.
-- Шикарно, -- закотила очі Наталя. Це набагато краще, ніж п'ятизірковий готель на березі Червоного моря. 
Вона скористалася тим, що Карина була зайнята фотографіями "шикарного" бунгало, і швидко покидала речі у валізу. Не забула і про крем проти засмаги. Біла, майже прозора  шкіра, яка дісталася і дочці, була її гордістю. Наталя озирнулася навколо - чи не забула чогось. На підлозі, на ліжку і на дверцятах шафи яскравими прапорцями майоріли речі, що не вмістилися у валізи. Жінка присіла на край ліжка, щоб передихнути. Збори дуже втомили її. А надто - сварки з дочкою, що дедалі ставали частішими. Наталя думала, що підлітковий вік давно минув, а з ним і непорозуміння, які між ними виникали. Але з кожним днем спілкуватися з рідною дитиною ставало все важче. "Цей Юра! Де він взявся",- кожного разу думала Наталя, коли заходила про нього мова. Це був чи не єдиний камінь спотикання між матір'ю і дочкою.
Наталя вважала, що дочка марнує час з цим хлопцем. На її думку, зосередитися необхідно на пошуках більш годящої партії. Хіба не для цього вона покинула чоловіка і переїхала до столиці? А такого добра, як Юра, і в їхньому провінційному містечку хоч греблю гати.
    Карина, здавалося, не чула слів матері. Вона швидко відбивала текст повідомлення. Тоді Наталя вирішила вдатися до найдієвіше прийому -- сльози. Вони мають магічну дію, якщо не зловживати. На Марка вона діяли безвідмовно. Головне -- не плакати по-справжньому, щоб не розпух і не почервонів ніс. Так, трошки напружитися, подумати про щось неприємне - і велика прозора крапля повільно сповзає по щоці. Дуже важливо не перестаратися, а то попливе макіяж, на який було витрачено майже годину. 
    Сльоза вже бриніла в куточку ока, а Карина не звертала уваги на принишклу мати. Тоді Наталя шмигнула носом, потім ще раз, а коли дівчина нарешті відірвалася від екрана, сльоза, як дресирована, на мить завмерла на ламінованих віях і впала додолу. 
-- Мамусю, ну не треба, -- дівчина схопилася з місця і обняла мати за плечі. -- Не плач. Я поїду з тобою, а з Юрком пізніше відпочину.
Карина нечасто бачила, щоб мати плакала. Вона завжди перебувала у доброму гуморі. Усміхнена, підфарбована і модно вдягнена - це жінка-приклад, жінка-мрія.
Таких, як вона, чоловіки помічають здалеку, проводжають поглядом, а вночі бачать у снах, обіймаючи дружин. Але так було не завжди. Карина ще пам'ятала ті часи, коли мати з батьком сварилися. Маленька, вона погано розуміла, що відбувається. Бачила, як плаче мама, гладила її по голові, цілувала мокрі щоки і пообіцяла собі, що ніколи не змусить маму страждати. Тому зараз, побачивши, що довела рідну людину до сліз, відчувала провину. 
-    Дякую, дорогенька. Ти не уявляєш, скільки довелося просити Марка влаштувати нам відпочинок. Адже ми так рідко буваємо десь удвох.
Наталя брехала. Їй доводилося робити це надто часто. Так часто що вона сама починала вірити в те, що каже, і не відчувала провини. 
Як тепер пояснити все Юрі? Він вже вніс завдаток за будиночок. Навряд чи його повернуть. Не абиякі гроші, але, щоб поїхати удвох на море, хлопцю довелося все літо працювати. Серце розривалося від жалю до мами і від кохання. Зрештою вибір зроблено. Дівчина важко зітхнула і вийшла на кухню, щоб зателефонувати хлопцю.
 Наталя підійшла до дзеркала, поправила бездоганний макіяж і ще раз перевірила документи. Посміхнулася собі в дзеркалі. Вона знову перемогла. Як завжди.