Артикул 4.

Сніданок пройшов у напруженій атмосфері. Колін був похмуріший за грозову хмару, та й Мейрам літала в думках, колупаючи вівсянку ложкою. Всі інші студенти, перебуваючи не в курсі справ, лише дивувалися тому, куди поділися вічні збирачі жіночої уваги й королі нашої академії.

- Як гадаєте, з ним… тобто із хлопцями все буде добре? – ледве стримуючи сльози, поцікавилася Нахасе.

- Селеста врятувала їх від смерті, а цілителі допоможуть зі швидким одужанням, тому не переймайся цим так сильно, – спробував заспокоїти дівчину бойовик.

- На фоні всіх цих жахливих подій у мене відпало будь-яке бажання куди-небудь іти, – зітхнула я якось зовсім важко. Окрім переживання за друзів, думку тепер турбував ще й новий спогад, зокрема те дивне створіння, що колись затягло мене під ліжко. Лорд Сеттер, до слова, уважно вислухав мій незрозумілий опис і пообіцяв пошукати якусь інформацію про описаного «пухнастика», за що я була йому безмежно вдячна.

Чоловік потроху реабілітувався в моїх очах, починав здаватися не таким вже й безсердечним і кам’яним душею. Якби в ньому не було нічого людського, став би він мені допомагати? Зрозуміла річ, Арсен Сеттер і сам має з цього якусь свою вигоду, одначе його присутність у моєму житті змушує мене почуватися захищеною. Звісно, Айтвен із хлопцями теж досить сильно допомагають, утім ореол сили, влади й могутності по-справжньому охоплює лише постать нашого вічно похмурого ректора. Він здається нездоланним, всесильним, навіть безсмертним, хоча я чудово розумію, що це всього лише враження, справлене його жахливою славою.

- Може, й справді, не підемо? – запитально поглянула на Коліна Мейрам.

- Ви ж розумієте, що в такий небезпечний час я не можу залишити вас одних, – приречено похитав той головою.

- Тоді пропоную зібратися в моїй кімнаті. Проведемо цей вечір утрьох, подалі від галасу, – висунула оптимальну пропозицію.

- Я повинен бути присутнім на святі. Про це ще офіційно не повідомили, але цього разу спадкоємний принц і його наречена виявили бажання відвідати бал, – активувавши покрив тиші, поділився інформацією бойовик.

- А ти тут яким боком причетний? – здивувалася іноземна принцеса.

- В академії нещодавно викрили декількох вестеронських шпигунів, що збиралися у старих катакомбах, – пояснив приятель, - декому вдалося втекти. Нам не відомо, що вони встигли дізнатися, і які плани будують, одначе приїзд принца – хороша нагода вчинити переворот або, принаймні, спробувати навести паніку. Мене зарахували до числа прихованої охорони Його Високості. Важко буде наглядати ще й за вами двома, якщо ви не будете у полі мого зору.

- Гаразд, я прийду, – зітхнула приречено, - як щодо тебе? – поглянула на зміясту приятельку, що сиділа поруч. Виглядала вона якось блідо, до слова.

- Я... Так, буду. Не хочу одна залишатись у кімнаті, – всміхнулась трохи натягнуто.

- От і вирішили! – бадьоро вигукнув Колін, піднімаючись із місця. - О сьомій зайду за вами, а зараз, прошу вибачення, вимушений попрощатися: лорд Сеттер викликає.

- У вас якийсь особливий незримий зв’язок? – здивувалася, роззирнувшись та не виявивши поблизу власне самого ректора.

- Можна й так сказати, – туманно відмахнувся друг і швидко зник із поля зору.

Час до вечора пролетів швидко. Цілий день я провела у своїй кімнаті, зазубрюючи теорії перетворення енергії на матерію Массімо Бонефі. Сусідки, зрозуміла річ, зайняли себе «більш корисними справами», пов’язаними з підготовкою до свята. Вони обоє ледь не озвіріли, дізнавшись про візит спадкоємця престолу. І навіть нагадування про те, що він уже знайшов свою обраницю й не зацікавлений у вродливих дівчатах, не заспокоїло збуджених стихійниць.

Я ж особливо не переймалася зовнішнім виглядом. Аби не мудрувати з образом, вирішила символічно перевтілитись у відьму, з котрою, пам’ятається, мене колись сплутали вартові удейської сторожової застави. Майже все потрібне було в мене в наявності, довелося лише гостроверхий капелюх докупити, та й прикрас у дівчат трохи позичити.

За двадцять хвилин до візиту Коліна почала збиратися. Чорне класичне плаття лягло ідеально по фігурі, того ж кольору шкіряний корсет гарно виділив талію, невеличкий розріз знизу відкривав ноги ледь не до коліна, чорна мереживна маска додавала таємничості зеленим очам, а волосся, прикрашене штучними павуками, важкими локонами спадало на спину. На загальному фоні особливо яскраво виділялися червоні губи – найсміливіший елемент усього мого образу, гадаю, втім, мені прийшлося до вподоби.

Вперше у двері постукали, коли я саме наводила порядок у своїй частині кімнати.

- Відкрито! Заходь! – кинула через плече, після чого посмішкою зустріла Мейрам. Вона нарядилась у воїнський обладунок, чого й слід було чекати від войовничої принцеси імперії зі суворими норовами.

- Вау! Твій вовк зацінить, – прокоментувала мій зовнішній вигляд сейнашка.

- Він не мій. Ми просто друзі, – відмахнулася зніяковіло.

- Схоже, так думаєш тільки ти.

Жодної відповіді на це в мене не знайшлося, тому визнала за краще промовчати.

- Тобі чимось допомогти? – знову озвалася Нахасе.

- Так, будь ласка. Поклади ці книжки на он ту полицю, а я поки ліжко бігом застелю, – вручила дівчині стопку зошитів і підручників, що вже декілька днів валялись розкидані на робочому столі. Часом доводилося читати одночасно декілька праць і я не завжди їх згортувала, аби не губити місця, на якому зупинилася. Тому гора назбиралася така, що дійсно вражала.

Мейрам, видно, переоцінила свої можливості, адже вирішила опустити на поличку, що розташовувалася на рівні її обличчя, відразу всі фоліанти. Руки її здригнулися, і книги разом із шелестом полетіли на підлогу.

- Вибач, я зараз все поскладаю, – викрикнула дівчина й узялася формувати нову стопку.

- Головне, щоб вони не порвалися, – взялася їй допомагати.

- Ой… Що це? – здивовано прошепотіла принцеса.