Артикул 5.

Наступний день розпочався зі справжньої сенсації, що, зрештою, відповіла на запитання, котре мучило мене від учорашнього вечора.

Хто така Алана.

- Що за ажіотаж? – запитала у друзів, як тільки опинилась за сніданковим столом.

Студенти навколо бурхливо щось обговорювали, в їдальні гучнішим за стукіт виделок був шелест свіженьких газет.

- Ти, мабуть, єдина, хто ще не в курсі, – невесело всміхнувся Айтвен.

- Ні. Я теж не розумію, – здивовано поглянула на хлопця Мейрам.

- Просвітіть нас, – перевела погляд із принца на Ареса, що сидів поруч нього.

- До сім’ї Мермонтів учора повернулася їх утрачена донька, – знизав плечима останній.

- А детальніше можна, – попросила зацікавлено.

- Можна, – кивнув хлопець, поділившись: - Дванадцять років тому єдина дочка роду Мермонтів безслідно зникла. Вона була носієм знаку Меєри, а отже, представляла для імперії не аби яке значення, та, рано чи пізно, мала стати королевою Асенсари. Однак, у день святкування свого семиріччя Алана так і не вийшла зі своєї кімнати. Дівчинка мовби крізь землю провалилась: ніхто її не бачив і не чув. Пошуки тривали довгі десять років, але розслідування так і не зсунулось із місця. Натомість розкрились нові деталі більш раннього злочину – вбивства імператриці, на що, цілком логічно, перемикнула свою увагу Таємна Канцелярія. Саме тоді всі дізнались про зраду лорда Еріка Вернера.

- А чому ж пізніше не продовжили пошуків Алани? – задумливо поцікавилась Нахасе.

- Бо тієї ж ночі, коли стратили сім’ю Вернерів, королівська зірка, що з’явилася в день народження майбутньої королеви, згасла, – продовжив замість друга Айтвен. - Останні майже три роки ми вірили, що саме Ерік був тим, хто викрав Алану, і що вона загинула разом із родом Вернерів у тій страшній пожежі. Однак учора принц Веран привів до замку бродячу дівчину, назвавши її втраченою нареченою.

- Невже імператор так просто йому повірив? – здивувалась я.

- Вона пройшла перевірку крові та магії. Це справді Алана, – запевнив бойовик.

- Оце так дивина, – не знайшлася я з іншою відповіддю. Випадок справді незвичний, але добре, що Єдина нашого майбутнього імператора знайшлася, інакше й уявити страшно, що було б із Асенсарою.

- Твій брат справді благословенний богами, – серйозно завважила сейнашка. - Знайти наречену у найвідповідальніший момент свого життя – не аби яка вдача.

- Чому найвідповідальніший? – відчувала себе зараз нерозумною маленькою дитиною, що валить батьків непотрібними запитаннями. Але цікавість втамувати таки хотілось.

- Бо ера правління Тиміша ІІ доходить кінця. Питання часу, коли він надумає передати престол своєму спадкоємцю. Особливо гостро ця проблема постане тепер, коли знайшлася Алана, – в розмову вклинився Колін, серйозний як ніколи. - Як думаєш, після цього стосунки Верана з Арсеном налагодяться? – звернувся він до Айтвена.

- Дуже в цьому сумніваюсь, – із важким зітханням одказав той.

- А що з їхніми стосунками не так? – зірвала із язика питання Мейрам.

- Лорд Сеттер був тим, хто спалив маєток сім’ї Вернерів, – коротко пояснив Колін.

- Отже, весь цей час його вважали вбивцею Алани? – округлила я очі від здивування.

Айтвен кивнув, після чого туманно додав:

- Брата не оминуло покарання, проте воно було достатньо милосердним. Веран взагалі домагався його страти чи бодай ганебного вигнання, проте король, на щастя, досить великодушний і не прийняв настільки радикальних мір. З того часу між двома моїми братами злісною гадюкою засіла ворожнеча, котру ті намагаються на людях не виказувати. Хоча придворні лорди та леді самі не кращі бездушних холоднокровних істот. Вони й без приводу вміють добряче перемитити кістки.

- Одначе, як усе важко та заплутано, – подумала вголос.

- Не бери до голови. Краще більше переймайся навчанням, – кинув на мене суворий погляд Арес.

Далі всі снідали мовчки. Не знаю, про що думали інші, а я намагалась переварити нову інформацію. Виходить, саме через появу давно втраченої Алани, лорд Сеттер вчора був такий побитий. Понад два роки він задарма ніс на собі тягар провини за смерть дівчини, котра насправді весь цей час була жива... Як же мені його шкода. Чому ж вона не дала про себе знати раніше? Де перебувала весь цей час? І чому її зірка тоді згасла? Адже це не звичне явище, котре могло статись без жодної причини. Стільки розбіжностей і неясностей у цій справі, що поява майбутньої королеви здається досить підозрілою. Хоча, можливо, я себе просто накручую. Не мені – простій пересічній людині – лізти у справи імперії.

Вечір неділі пройшов у спокійній атмосфері. Усі практичні на понеділок були готові, кімната прибрана, жодних неприємностей не сталося, ніхто мене нікуди не забрав, отже, ми з дівчатами вперше за цілий тиждень змогли зостатись наодинці та насолодитись пустими балачками. Теми останніх були прозаїчні: критика викладацького персоналу та нових навчальних реалій, плани на зимовий бал, до котрого залишилось іще більше, ніж два місяці; а також міркування щодо кавалерів, котрі супроводжуватимуть нас на це святкове дійство.

Як на мене, морочили дівки голову надуманими та гіперболізованими проблемами, але позаяк мій голос належав до меншості, змушена була терпіти та підтримувати тему розмови нарівні.

Тенея тепер уже відкрито говорила, що має почуття до Робіна. Та на заваді формуванню ідеальної пари мимовільно стояла я. Точніше, так думала емпатка. Руда красуня чомусь була впевнена в тому, що відчуття у вовка таки є, от тільки далеко не до неї. Але до мене – його найкращої подруги, котра, до слова, жодних романтичних надій на цього хлопця ніколи не покладала.

- Ти ж зараз не брешеш? – слізно уточнила першокурсниця.

- Кажу ж, що ні. До того ж мені подобається зовсім інший, – вирішила приправити запевнення каплею невинної брехні.

- Сподіваюсь, не Айтвен? – похмуро уточнила Нерея. - Він не найкраща пара, хоч і багатий, і родовитий.