Розділ 2. Артикул 1.

Сонячний промінь надокучливо лоскотав обличчя. Повернулась на іншу сторону, аби заховатись від нього, але раптом відчула щось тверде під рукою.

Камінь? Та ні, звідки каменю взятись на моїй постелі?

Стривайте!

Яка постіль? Який камінь? Невже я… жива?

Миттю розплющивши очі, так і заклякла із підведеною рукою. На відстані декількох сантиметрів від мене лежав молодий чоловік у простецькій білій сорочці, і сірих штанах зі щільного сукна, босі ноги звисали за межами невеликого ліжка, що змусило мене мимоволі посміхнутись.
Підняла погляд вище. Обличчя чужинця було для мене незнайомим, але виглядало воно досить аристократично. Ще жодного разу в житті мені не доводилось бачити когось настільки вродливого: густі вії кидали тіні на засмаглу шкіру, рання щетина торкнулась високих вилиць, тонкої лінії губ і довгого підборіддя, над густими бровами залягла складка, яку захотілось розгладити.

Проте я вчасно отямилась. Налякано відсмикнула руку й обережно піднялась на ноги. Плечі боляче занили, але я змогла це мовчки стерпіти. Першим ділом відшукала ванну кімнату. Страшенно хотілось поглянути на себе у дзеркало, хоча очікування були не найсвітлішими.

Як я й думала, плаття виявилось безнадійно зіпсованим і зараз більше нагадувало хаотично зшиту із клаптів тканину. Висіло воно на мені, мов ганчірка на… гм, загалом, не пристойно, і виходити так в люди – точно було не найкращою ідеєю. Одна лиш маска, завдяки магії, вкладеній у саме плетіння, залишилась чистенькою і цілою. Обережно виглянувши у спальню, де спочивав мій незнайомий рятівник, прискіпливо оглянула кімнату і майже одразу спіткнулась поглядом об сумку, що валялась на підлозі поблизу простягнутих чоловічих ніг.

Хотіла було її обережно стягнути, але сплячий красень у цей момент вперше подав признаки життя і тривожно заворушився. Упавши навколішки, завмерла у позі «якщо я нікого не бачу, отже, цей самий ніхто не бачить і мене», та думками звернулась до всемилостивого Єрея, аби той допоміг швидше втекти, залишившись при цьому ніким не поміченою.

Поки що мої молитви він слухав із глибокою прихильністю і в підтримці не відказував, завдяки чому я змогла повернутись у ванну кімнату, де закрила двері на скрипучий замок.

У сумці чоловіка знайшлась і моя тканинна торба з усім, дивом збереженим, умістом. Окрім цього, в моїх руках опинився змінний чоловічий одяг, що в цей момент здалось найбільш цінною знахідкою з-поміж інших.

Одна крива ідея негайно ж засіла в моїй голові. Обдумавши деякі нюанси, я навіть змогла виростити з неї більш-менш терпимий план втечі та пошуку нового шляху до Традеї.

Те божевілля, на яке я сама себе нарікала, вимагало від мене прикинутись молодим бідним парубком-мандрівником. Грошей, що я так доречно взяла із собою, цілком вистачить на шлях в один кінець, а там далі щось придумаю: якщо пощастить, влаштуюсь у трав’яну лавку; як ні – свою відкрию, або знайду якийсь тимчасовий заробіток. Все ж краще бути живою і вільною, ніж мертвою чи ув’язненою до кінця віку.

Одяг сплячого красеня виявився завеликим, але я змогла зафіксувати його у стабільному положенні, на все інше ж тимчасово закрила очі. Однак, залишалась проблема із маскою і волоссям. Утім, останнє я заколола дерев’яними шпичками, які знайшла у сумці незнайомця і нахабно вкрала, після чого сховала імпровізовану зачіску під кашкетом, що безупинно сповзав на очі.

Ох, вигляд у мене, звісно, був кумедний, зате ніхто не зможе впізнати. Залишився останній штрих. Дістала, на цей раз уже зі своєї сумки, пляшечку із найтемнішою рідиною, що являла собою антибактеріальний настій на вугільній основі, і замастила нею вільні ділянки свого обличчя, а також білосніжну маску, котра мала дуже вже жіночий стиль, що геть не в’язалось із моєю новою роллю.
Останній погляд у дзеркало – і я, задоволена своєю роботою, впевнено розвертаюсь, аби попрямувати на вихід. І так само впевнено зашпортуюсь об довгу ногавицю чоловічих брюк, смачно поцілувавши задом дерев’яну підлогу цього, явно проклятого, місця.

Дякувати Всевишньому, незнайомець спав настільки міцно, що й це не привело його до тями. Швиденько підкачавши низ, підхопила свою сумку і навшпиньки дісталась виходу. Вільно видихнути змогла лише в коридорі, де вирішила не втрачати пильності, а тому швиденько, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, почимчикувала на вихід.

Утім все виявилось не так просто, як гадалось. Спустившись на перший поверх, я досить невдало із кимось зіштовхнулась, боляче приклавшись до дверей плечем. Попросивши пробачення, збиралась було якнайшвидше покинути будівлю, але мене зупинило грізне:

- Куди? А заплатити?

- За що? – здивовано глянула я на… циклопа? Щось новеньке. Я ще не чула, щоб в Удеї, навіть на протилежному березі Тіру, жили створіння далекого Сходу. Та й узагалі, гадала, вони дещо вищі на зріст. Таки не дарма ж циклопів прозвали могутніми велетами-воїнами давності. Хоча цей, скоріше за все, напівкровка: велетом, а тим більше воїном, його навряд чи назвеш, утім, страх вселяти він уміє. Враховуючи той факт, що я й бігати швидко не вмію, цей здоровань з мене швидко відбивну зробить.

- Як це за що? Кімнату у нас на ніч брав? Брав! І не переч: я бачив, як ти щойно спустився з готельного поверху. Тому плати, якщо не хочеш, щоб я вартових викликав, – циклоп, схоже, був рішуче налаштований, от тільки я знала, що пан Теліас, у будь-якому разі, стане на мою сторону, а тому зовсім не переживала.

Проте, вирішила спробувати владнати все мирним шляхом. Таки зайва увага мені була ні до чого, враховуючи й те, що десь поблизу могли перебувати геомори.

- Якби я зосталась тут на ніч, у мене були б ключі, чи не так? – почала я обережно виводити власника цього закладу на стежинку логічних уявних конструкцій.

- Так, – кивнув той, із сумнівом примруживши своє єдине око.

- Якби я знімала у вас кімнату, ви б мене точно запам’ятали. Такий розумний і пильний з вигляду чоловік ніяк не зміг би пропустити повз себе непроханого гостя. Я правильно міркую?