Так ніжно осінь осипає нас
Жовтогарячим листям. І дощами
Шмагає іноді, немов в останній раз
Прощається зі світом чи то з нами.
І серце так протяжливо щемить,
У вирій проводжаю птахів зграю
І намагаюся зловити щастя мить…
А чи піймав її – того не знаю!
Танцює осінь, обіймаючи мене,
І разом з нами увесь світ танцює!
І вітер листя по землі жене,
Нікого він не бачить і не чує…
А я кружляю, весь у вихорі часу,
Який мене закинув в передмістя,
І ностальгію у собі несу,
Як вітер той – жовтогаряче листя.
І тане поцілунок на вустах,
І сльози на щоці її прозорі.
І я, немов поранений той птах,
Дивлюсь у небо, де згасають зорі…
Відредаговано: 15.10.2020