Глава 26

Шторм почався ближче опівночі. Ми надійно сховалися в гроті. Рев хвиль доносився лише здалеку, поки рівень води не закупорив нас тут, немов маленький кораблик у пляшці на полиці в сувенірній крамниці. Дрімаючи на плечі Даніеля, я сподівалася, що засну сном немовляти без всяких дивних сновидінь. ... Але той сон повторився. З новими подробицями. Аж до комбінації кодових замків. Чітка і наполеглива інструкція до дії.

Глибоко вночі я прокинулася розбуджена покликом, піддавшись тому, що рвалося зсередини. Але ця сила не була ворожою, ніхто не керував мною ззовні - це була саме я, моя повна розкрита версія. Я сама спонукала себе діяти, тому що вважала, що так буде правильно.

Якщо вартові і заблокували мої здібності, то в мені звідкілясь відкрилися резервні, або щось зламало нікудишнє блокування. Я і сама точно не знала як таке можливо, і звідки я раптом знаю слова, здатні створити просторовий коридор. Але та, інша частина мене була в цьому впевнена.

Кілька секунд і я вже стою перед дверима в каземат, де тримають Тірея. Вражаюче, наскільки таємні знання, магічні сили синхронізувалися з сучасними технологіями! Камери на стінах мене не бентежать, якимось чином я знаю, що зображення будуть спотворені. І я знаю код замка. Тому легко входжу всередину, подолавши спочатку одні двері, потім другі, поки не опинилася перед гратами.

Тірей не спав. Важко дихаючи і напружено стоячи посередині камери, він ніби чекав на мене кілька годин до ряду.

- Ти теж це відчуваєш? - тихо вимовив він.

- Вигляд у тебе стривожений. Я поки не ясно усвідомлюю що це, звідки і до чого приведе. Все що я поки знаю - це як витягнути тебе звідти. Давай, у нас мало часу. Візьмися за прути!

- Це тобі не просто залізяки, між ними енергетичне поле. Я і десяти секунд не витримаю.

- Стільки й не знадобиться! - різко скомандувала я, ніби й не я навіть.

І як тільки Тірей взявся за прути, скривившись від болю, я зі свого боку обхопила його руки і сила, яка раптом оволоділа нами, абсолютна, без видимих меж потужності, дозволила з легкістю розсунути грати, зруйнувавши енергетичне поле, створене кращими умами ордена. Але наступний імпульс, який ми відчули разом з Тіреєм - змусив нас миттєво розняти руки. Тірей навіть відійшов від мене на два кроки в бік на всякий випадок.

- Тобто, сила червоного повного місяця це ніякі не байки, ми з тобою ввібрали її, але вона діє тільки якщо ми єднаємося, - пробурмотів він. - Це погано. Я не просив цей тягар. Якщо вартові дізнаються - нас знищать.

- Ой, тільки не ний. ... Здається, ми можемо цим свідомо керувати. Це «щось» щойно підштовхувало нас визволити і Артура, але не ми підкоряємося силі, а вона нам.

- Я дивлюся, ти занадто швидко увійшла в курс справи, - до Тірея повернувся його звичний похмуро-скептичний настрій. - Ну, витягла ти мене. Що далі? Вартові швидко все скумекають, їм варто вбити одного з нас і дар червоного місяця розсіється. І хлопчиком для биття стану я.

- Спочатку вони будуть сумніватися в даній аномалії. А ти поки приструни ковіни. Усі відьмаки від мала до велика тепер знають, що потік обрушився на тебе, тебе стануть боятися і поважати. Потрібно довести вартовим, що їхні допотопні методи не конструктивні. Обидві сторону можуть і повинні укласти стійке перемир'я з чітким дотриманням меж і цих ваших правил. І ти це забезпечиш.

- Ще будуть якісь вказівки? - єхидно посміхнувся Тірей.

- Ти ж знаєш, що я маю рацію, просто не можеш стерпіти, що дівчина вказує тобі, що робити. У всякого випадку є причини, Тірею, і ми будемо ідіотами, якщо не використаємо це на благо обох сторін. ... Я не можу поки що дати цьому виразного пояснення, це вище мого розуміння, чортівня це або дар, але ... воно дає мені впевненість, що тепер нас так просто не знищити. Половина цього «щось» дісталася мені, половина тобі. І слава богу, що воно прокинулося в нас.

- Хочеш сказати, в тих, хто дружить з головою? - Тірей розсміявся. - Дуже спірно. Ти ж божевільна.

- Вали вже! - посміхнувшись, я повернулася до дверей. Час підтискав. Правила були навіть в цій грі з непізнаним, щоправда, я поки що діяла навмання. Зовні ми одночасно відкрили коридори і зникли, кожен у своєму напрямку. Через кілька секунд я вже знову стояла на палубі.

- Чого не спиш? - але від голосу, який пролунав у мене за спиною, я здригнулася.

- Не знаю, може через шторм, а може, стала не переносити закритий простір, - обійнявши його, я сховала обличчя у нього на грудях.

- Тут ми в безпеці, - важко зітхнув Даніель. - Для довідки - ми з тобою пов'язані узами освяченого шлюбу і бонусом я прекрасно відчуваю, коли ти брешеш. Що відбувається, Лу? Де ти була? І коли ти збиралася розповісти мені про медальйон?

- О, господи, Даніелю! - зі стогоном, сповзла до його ніг. Пояснити йому - здавалося найскладнішим завданням в світі. - Медальйон мені подарувала Агата, він цінний для мене і це не обговорюється. ... На рахунок того, що відбувається я не можу тобі сказати, бо сама ще толком не розібралася. ... Я відлучалася ... випустити Тірея. І якщо ти мене кохаєш, тобі потрібно просто довіритися мені ...

- Дуже добре придумано! - пирхнув Даніель, обурено загарчавши, схопившись за голову. - Давай, почни шантажувати мене моїми почуттями! В тобі засіла якась погань і вона може тебе знищити, перетворити на таке саме чудовисько, як Артур Корвін, а ти хочеш, щоб я заспокоївся і просто довірився тобі?!!