Глава 20

Даніель здригнувся, шумно зітхнувши:

- Шторм пішов, - тихо вимовив він, не обертаючись. - Будеш тут або попливеш зі мною? - більше ніякого натяку на чуттєвість, замість цього я відчувала його вбивчу скутість. Не хотілося так думати, але здавалося, що Даніель шкодує про минулу ніч. Запитати його про це вголос я так і не наважилася.

- З тобою, - все, що я сказала. Поки не зійшла на пірс. Це виявилося болісніше, ніж я очікувала. Те, що трапилося начебто щось означало, а начебто і нічого такого. Так, ми переспали і випробували фантастичні відчуття, принаймні я, але для мене було так само очевидно, що моя роль в його житті не така вже й важлива, що він всього лише піддався спокусі, бо всі ми люди, а плоть слабка, як любили говорити наші наглядачі у Манакрі. Та й я не відчувала до нього особливо глибоких почуттів, просто вхопилася за соломинку як потопаючий. Але мені було добре із ним, і від цього гірко.

- Ми з тобою не разом, - заговорила я, переконавшись, що він мене слухає. - Я не знаю ту, у якої я вкрала цю ніч і совість з цього приводу мене не мучитиме. Але я не хочу, щоб ти почував себе зобов'язаним, або при зустрічі зі мною ніяково відводив очі, або ж злився на себе. Мені було добре з тобою, Даніелю, але я не збираюся тебе обтяжувати.

Він лише коротко кивнув, на знак того, що він мене зрозумів, і я гордо понесла себе додому. Хоча цей величезний будинок я все ще ніяк не могла визнати своєю домівкою. Насамперед я накинулася на їжу, а Агата накинулася на мене.

- Це вже занадто, Шарлотто! Я місця собі не знаходила. Ти перегнула палицю і пізніше можеш сильно пошкодувати про це! До чого так поспішати? Даніель звичайно хлопець непоганий, але знайти розраду можна і в набагато кращих обіймах! Клин клином вибивають - побите кліше! Я не хочу, щоб ти знову страждала! - вона кричала, махала руками, бігала туди-сюди і вочевидь дратувалася моєму незворушному поїданню м'ясного пирога. – Ну нехай би фліртували, підколювали б один одного собі на здоров'я, але до чого ці пристрасті?! Ти хоча б охоронялася?

- З чого ти взяла, що ми з ним переспали?

- Не треба тримати мене за дурепу, мила. Я доросла жінка, я можу визначити по одному тільки зовнішньому вигляду про проведену бурхливу ніч. 

- Так ось, до твого відома - я давно подорослішала і стала жінкою, і тепер можу спати з ким захочу і коли захочу, - процідила я, даючи їй зрозуміти своїм поглядом, що це вона ось-ось перегне палицю. - Я дуже ціную твою турботу, Агато, але не варто так вже нав'язливо влазити у моє життя зі своєю думкою.

   Я пішла спати, а Агата залишилася давитися своїм обуренням. Бачить бог, вона дуже старалася стримуватися, але мій вчинок вивів з себе мою вічно нудотно-ввічливу тітоньку, якою вона намагалася бути заради мене. Краще б вона залишалася самою собою, безглуздою, нелогічною, а не втілювалася квочкою. 

Мою увагу привернули живі голоси, і це не звук працюючого телевізора. Щось Чарльз до нас зачастив, його баритон я вже навчилася розпізнавати здалеку. Я проспала до пізнього вечора, і здивувалася, побачивши гостей у такий час. Крім Чарльза у вітальні розташувалися ще двоє, не рахуючи господині будинку. Невже Агата наскаржилась на мене і мій секс будуть розбирати на зборах Білої варти?! …Які тільки думки не приходять в голову.

- Добрий вечір, - намагаючись визначити їхній настрій, зронила я, входячи в кімнату.

- Не найдобріший, але все ж здрастуй, Шарлотта, - піднявся зі свого місця Чарльз, крім Даніеля усі наполегливо кличуть мене моїм повним ім'ям. - Дозволь тебе представити мого сина Ентоні, і нашого кращого мисливця Барта, - я глянула спочатку на одного, потім на іншого. - Тобі потрібно дещо знати. Не стану показувати запис, занадто затягнуте, та й мене вже від всього цього нудить, відверто кажучи. Так ось, процес над директоркою і вихователями Манакра завершився їхнім повним виправданням. Вони змінили адвоката, видно сам диявол його надіслав, і у звинувачення вичерпалися всі аргументи, після виступу цього охоронця закону темних. Тут же знайшовся якийсь меценат, ти повинна здогадатися, хто збирається відбудувати пекельний пансіон заново.

- Артур Корвін скасував усі наші угоди і послав мою мрію до біса, все ясно, - вимовила я, вкриваючись холодним потом. - Ні чорта він не ослаб ...

- Це війна, - подав голос Барт, більше схожий на байкера, ніж на мисливця. - По всьому світу залишки відьомських ковінів піднімають голови. Ми ж в свою чергу активізуємо свої сили.

- Чому він не слабшає? - закривши очі, я швидше за запитала у самої себе, ніж у них.

- Ти ж не думала, що такий потужний відьмак як Артур вичерпається відразу після того, як ти сплутаєшся з іншим хлопцем? - сарказм Чарльза зараз був точно не доречний. - Уже сам твій вчинок, коли ти залишила Корвіна, відрікшись від нього - і є свідченням любові. Ти пішла, щоб врятувати свого Баса, цього хлопчика, і так як ти все ще тут, значить, ти все ще його любиш.

- Що ж мені робити? Убийте мене вже й по всьому!

- Тебе не можна вбити, - якось дивно зітхнув Чарльз, з неприхованим розчаруванням. - Владика тіней щось зробив. Вбити тебе зможе лише він сам, своїми руками, коли добереться до тебе. Ми це з'ясували і я можу тебе запевнити. Не намагайся перевіряти, кидатися під вантажівки чи топитися, постраждають інші, але не ти. Скажу більше, я чхав на нашу з тобою домовленість, якби мисливці могли підібратися до Себастьяна Корвіна - вони б без зволікання вбили б його і Артура разом із ним. Але вся біда в тому, що до них не підступитися. Він випустив свою міць, розпустив своїх тіней, як спори цвілі і пробудив свою силу. Ми готуємося до нападу, це питання часу. Рано чи пізно Владика тіней прийде за тобою, Шарлотто. Подумай, про пробудження мисливця в собі, поки у тебе ще є така можливість.