Глава 9

... Я напружено чекаю, коли ж відчиняться двері і увійде Бас. Мені так не вистачає його, як ковтка свіжого повітря або дози знеболюючого. Його усмішка м'яко освітлює кімнату і мій біль знімає, як рукою.

- Я скучила.

- Чарлі, - єдиний плюс від цієї непотрібної операції, це те що Бас став ще ніжніше. - Як ти?

- Саме зараз просто чудово, - розпливлася я в щасливій усмішці. - Ти моє чудодійне зілля.

- Артур міг би позбавити тебе від болю.

- Не будемо про нього. ... Краще розкажи мені, як ти жив всі ці роки?

- О, боюся це буде найкоротша розповідь. Ці сім років не були наповненими чимось важливим. Заходи сонця змінювали світанки, школа змінювала трактор і навпаки, метушня на фермі, короткі вилазки у місто, вивчення відьомської спадщини і тривале очікування. Кожен день, стискаючи свій амулет я думав про свою дівчину. Соковиті фарби повернулися у мій світ з твоєю появою. Я кохаю тебе, Шарлотто Скорес, і хочу, щоб ти вийшла за мене заміж, - і вкрай розчуливши мене, Бас розкрив кулак, в якому лежала обручка, маленька, акуратна з ніжним камінцем. - Спробуй тільки скажи, що тобі потрібно подумати!

- Я була готова вийти за тебе вже в десять років, - вимовила я, перемагаючи безглуздий клубок у горлі. - Я хочу бути з тобою, Себастьяне. … Тільки з тобою.

- Це означає «так», або це означає «ні» через Артура? - миттєво спохмурнів Бас.

- ... Зрозумій, мені важко. ... Через день я буду бачити тіло свого чоловіка, обручку на його пальці, але це не будеш ти. Через день я буду стикатися з холодним, жорстоким і розважливим паразитом з манією бога. Це зводить мене з розуму, Басе! До цього я не готова.

- Але це не назавжди, - розчаровано видихнув Бас, не відпускаючи моєї руки.

- Ось тоді я і буду твоєю місіс Корвін, - я бачила, як моя відмова засмутила Баса, моє серце обливалося кров'ю, але я не могла відповісти інакше. І мені хотілося, щоб він розумів мене. - Давай цей день проведемо разом, тільки ти і я?

- Заманливо. ... Але твоя відповідь змушує мене рити швидше і без зупинки. Мені потрібно бути на розкопках, - його сухий тон, тільки додавав солі на мої рани. - Нам пощастить, якщо ми відшукаємо бурштинову глибу з тілом Артура.

... А я сподівалася, що коли я вирвуся з Манакра і з'єднаю свою долю з Басом - я буду купатися у блаженному щасті. Але проблеми просочуються у твоє життя де б ти не знаходився, вони видозмінюються, і методично загартовують тебе - або ти зламаєшся, або станеш ще міцніше.

   Починало здаватися, що мене уникають навмисне. Бас повернувся дуже пізно, змучений та втомлений. Його вистачило лише на те щоб прийняти душ, поцілувати мене в губи і вирубитися поруч зі мною. Але коли я прокинулася Артура вже й слід прохолов, хоч цей паразит і прокинувся зранку у моєму ліжку.

Моя вилазка з кімнати так само не увінчалася успіхом зустріти хоч кого-небудь. Якби зараз був вечір - я б подумала, що всі сіли на мітли та полетіли.

«Хтось повинен бути» не покидала мене впевненість ведучи мене далі по доріжках до фруктового саду, де під одним з дерев маячила маківка Тірея. Треба ж, як тільки я зібралася поговорити з одним із Корвінів - цим обов'язково повинен був виявитися той, хто ненавидів мене більш за всіх!

Без всяких вітань я вмостилася поруч із ним, помітивши, з яким роздратуванням Тірей зачинив свій ноутбук.

- Я якраз читав, що потрібно позбавлятися від сміття у своєму житті: в будинку, в думках і в житті, - процідив він, граючи жовнами. Це у нього виходило дуже виразно. Але мене не так легко залякати. Знав би Тірей що коїлося у мене всередині - боятися треба було б йому.

- Ми з тобою обидва когось втратили, Тірею. Ти батька, я брата. Але ні ти, ні я особисто не брали участі у цій війні, хоч вона і принесла нам чимало болю. За що ж ти так несамовито ненавидиш мене? Я не прихильниця агресії, якщо звичайно мене не зачіпати, і з твоєю сім'єю я хочу сваритися найменше. Я люблю Баса всім серцем, якщо буде потрібно - я не роздумуючи віддам за нього свою життя. Так чому ти бачиш корінь зла саме у мені?

Перш ніж відповісти, Тірей важко і протяжно зітхнув, перевівши на мене свій глибокодумний погляд:

- Тому що я на відміну від тебе, знаю хто ти є, ким можеш стати, і як можеш нашкодити моєму братові і моїй родині. Для нас ти бомба уповільненої дії, тому Біла варта і відпустили тебе, знаючи, що рано чи пізно ти виконаєш свою місію. Бас не стане захищатися, цей ідіот занадто закоханий у тебе, щоб забрати твоє життя. Тоді це доведеться зробити мені або дядькові, або ще комусь з родини якщо пощастить. Але Бас не пробачить нам цього. Він і Артур, до речі теж, сподіваються що зможуть контролювати ситуацію. А це означає, що тобі не можна навіть кроку ступити за межі ферми, заводити друзів, ходити по крамницях. Тобі доведеться повністю підкорятися рішенням нашої сім'ї. Але і це не дасть стовідсоткового результату, адже ти можеш абсолютно випадково підняти монету на вулиці міста, підкинуту мисливцями, або ж вони завербують стороннього, щоб той змусив тебе доторкнутися до адамантія.

- А це ще за чортівня? І що тоді зі мною трапиться? - якщо чесно я слухала Тірея, але не розуміла про що він говорить.

Тірей скорчив роздратовану пику, ніби спілкується з розумово відсталою.

- Адамантій це особлива сталь, торкнувшись її - неактивований у тобі вартовий прокинеться. Любовь, всі ці соплі - відійдуть далеко на задній план, а можливо ти й зовсім відречешся від цього. Ти будеш відчувати присутність межі, яка буде строго розділяти Білу варту та відьмаків. У тебе з'явиться спрага битися і винищувати таких як ми, і в цій жадобі ти будеш черпати захоплення. Тільки це стане сенсом твого життя. Ти раптом виявиш у собі нелюдську спритність та силу, вміння битися і чути нашого брата на відстані, як собака. Ось ким ти станеш. Кинуте перед стратою Артура пророцтво здавалося абсолютно неможливим у виконанні. Біла варта та відьмаки не створюють сім'ї. Я не знаю як тобі вдалося запудрити мізки моєму братові, але він наївно вірить, що ви будете винятком. Романтик, трясця його матері! Тому я і прошу тебе зникнути з нашого життя заради нього!