Глава 4

 Від нудьги я вирішила пройтися руїнами фортеці, освіжити в пам'яті знайомі місця. Всередині без ліхтаря ніяк, інакше легко можна було розбити собі лоба об каміння або провалитися у катакомби, які колись тут викопали предки Баса, звихнувшись на таємницях.

Але побачене мною, в одному із закутків фортеці - занурило мене в невимовне заціпеніння. Випромінючи слабке світіння і в той же час повністю прозорий, закутаний в плащ, він стояв, недбало прихилившись плечем біля входу в один із залів. Привид! ... Стояв втупивши в мене свій немиготливий погляд, ніби чекаючи на мене.

Прийшовши до тями я щосили заплющила очі:

- Тут, напевно, з підземелля піднімаються якісь випаровування, - пробурмотіла я сама собі. - Я надихалася газу та бачу те, чого немає.

Розплющивши очі, я виявила, що привид стоїть собі на тому ж місці, тільки тепер міміка його обличчя відображала знущальну посмішку. І я вчинила так, як вчинила б на моєму місці будь-яка нормальна людина - я вирішила втекти. Але варто було мені розвернутися - випереджаючи мою спробу, привид виник вже прямо переді мною, перегороджуючи шлях відступу. Він штовхнув мене. Одне це було вже неможливо, але безтілесний привид штовхнув мене і я, тим не менш, відчула це фізично. Я задкувала, панічно стискаючи ліхтарик, а він наступав, немов зібрався загнати мене в пастку. А потім раптом я кудись провалилася. І падаючи вниз, я пережила найстрашнішу мить у своєму житті.

***

- Дядьку, Чарлі повернулася, - осипнувши від внутрішньої напруги, вимовив Себастьян, і на його обличчі застигла вже всім така знайома завзятість.

- Знаю, Басе. Мені вже повідомили. І що ти цим хочеш нам сказати? - глава роду, невдоволено звів на переніссі свої кущисті сиві брови, передбачаючи відповідь непокірного племінника.

- Те, що тобі вже давно не дає спокою. Я люблю її, дядьку, і ти це знаєш, причому люблю від самого дитинства. У мене був час подумати і все зважити. Незважаючи ні на що я хочу бути з нею. Чарлі буде жити зі мною - це моє останнє слово.

- Та ти повний ідіот, Басе! Сильно хоробрий так? Тоді де твоя родова гордість? Знущаєшся над нами? Своїм дурним рішенням ти плюєш на предків, на свою сім'ю! - підвищивши голос, кинула Марта, красномовно жестикулюючи перед обличчям кузена. - Хочеш адреналіну - заведи тераріум!

- Молодший, тобі що допомогти прочистити мізки?! Це неприйнятно, як ти міг взагалі таке бовкнути?! Ти й справді збожеволів? Її батько вбив нашого з тобою батька! - побілівши від люті, кинув Тірей, скочивши на ноги.

На що Бас окинув брата та кузину спокійним витриманим поглядом:

- Так, Даг вбив нашого батька, після того як той підстроїв загибель одного з близнюків, фактично вбивши сина Дага і брата Чарлі. Вона нічого про це не знає, ні хто вона така, ні хто ми такі. За своєю суттю вона не мисливець і вона кохає мене. І я не віддам її цьому чудовиську Дагу Скоресу! Ми з Чарлі будемо разом і крапка! А якщо в ній якимось чином проявляться здібності - лише я зможу її контролювати. Ця дівчина володіє моїм серцем, і я не відмовлюся від неї.

- Тоді шукай собі інший будинок, Себастьяне! - похмуро і сухо заявив глава сім'ї. - Дочка мисливця ніколи не буде жити з нами під одним дахом.

- Значить, ти виганяєш мене з мого ж будинку? - Бас піднявся, граючи жовнами і кулаками.

- Тебе ні. Але я не прийму її. Ніхто з нас не прийме.

- Ти що ж, Басе, підеш проти старшого брата ? Проти своїх рідних, проти своєї крові, поставивши цю вбивцю вище нас? - скипів Тірей, підскочивши до брата.

- Чарлі не вбивця! А ви, спадщина відьомського роду - всього лише жалюгідна купка фермерів, що зберегли якихось пару заклять та знання трав! - з твердою впевненістю заявив Бас, сміливо дивлячись братові в очі. - Я своє слово сказав. Ваша справа, як це приймати!

***

Коли я зі стогоном прокинулася, лежачи на дні якоїсь ями - перше що я побачила - був мій знайомий привид. Він присів біля мене навпочіпки, з цікавістю спостерігаючи за мною. Ліхтарик валявся десь неподалік, висвітлюючи пляму на протилежній стіні. Тут було дуже душно та тхнуло сивим минулим. І я не знаю від чого у мене дзвеніло у вухах, чи то від падіння, чи то від присутності поруч зі мною цієї чортівні.

- Мабуть, претензії до мене є не тільки у живих Корвінів, а ще й у мертвих. Ти зібрався мене угробити?

У відповідь привид чоловіка раптом заперечливо похитав головою.

- Дуже добре, я вже розмовляю з примарами. ... Гаразд, припустимо, привиди існують, і ти мені не ввижаєшся. Тоді тобі від мене щось потрібно?

Привид згідно кивнув. Поважно так, з гідністю аристократа.

- Просто чудово, - розгублено пробурмотіла я, сама насилу вірячи в те, що відбувається. - Ніяк не збагну, що ти від мене хочеш. Скоро прийде Бас і він буде мене шукати!

Привид не ворушився, просто дивився на мене в упор, не моргаючи. Я навіть могла розглянути фасон його одягу під плащем, і риси його обличчя. Це було одночасно незвично і моторошно. Хотілося завищати, але щось глибоко всередині мене з останніх сил утримувало пружину.

- Послухай, згинь, га? Іди! Поруч з тобою мені не по собі. Забирайся до своїх! - сказавши це, я навмисне закрила очі. Тільки це схоже не влаштовувало примару. Тому що я тут же відчула, як до мене доторкнулися його крижані пальці, вони ковзнули по моїй потилиці, схопивши мене за волосся. Від жаху, який вже опанував мною, я знову заплющила очі.

- Чого ти хочеш?! - прокричала я йому.

Він заворушив губами, ніби намагаючись мені щось сказати. Вдивляючись у його обличчя, в ці білі напівпрозорі губи, мені здалося, що він повторює одне єдине слово - «життя».

- Басе!!! - щосили закричала я, кличучи на допомогу, не зводячи очей з цієї мани.

- Чарлі! - приглушено пролунало десь нагорі. Голос Баса повернув мені сили і відчуття реальності.

- Басе, я тут! Я у підземеллі! Басе, витягни мене! Будь обережніше, будь ласка! - я продовжувала кричати, поки голос Баса не став ближче.