14.

*** 

На наступний день, коли я знаходжу в урні гору коробочок з доставки їжі, вирішую виправитися. Після університету заходжу в супермаркет, наповнюю кошик продуктами. У планах не тільки основне блюдо, але і десерт. Потрібно подружитися з Кирилом і дати йому зрозуміти, що я виправилася. Вчора я знову все зіпсувала своєю поведінкою! По-перше, не передзвонила Самсонову після занять, а по-друге, не приготувала їжу. Ну хто так чинить? 

Насамперед, опинившись вдома, набираю його номер. Кирило відразу ж знімає трубку, розмовляє сухо і коротко. Я повідомляю, що буду чекати його ввечері разом з лазаньєю і яблучним пирогом. Не почувши в голосі Самсонова ні краплі захоплення, розчаровано  прощаюся і кладу слухавку. Можливо, він просто зайнятий. Повернеться додому, відчує кришесносні аромати і скаже, що я розумниця і більше не маю потреби в його контролі. Це я розмріялася, звичайно ж... Але чим чорт не жартує? 

За вікнами починає темніти. Стрілки годинника показують вісім, а потім і дев'яту вечора. Довго він ще? Від нудьги займаюся прибиранням: мию підлогу і протираю пил. Трохи пізніше дзвоню Ані і розмовляю  з нею про все на світі. Моя сусідка вчиться на юридичному, свого часу саме її батько наполіг на тому, що у дочки повинна бути точно така ж професія, як і у нього. Аня не сперечалася, хоча завжди мріяла про театральний. Вона взагалі не конфліктна дівчина і вміє поступатися, часто через очікувану вигоду. 

- Тобі більше не погрожували? - запитує Аня. 

- Ні. Сьогодні все було спокійно. Можливо, тому що з Назаром ми майже не спілкувалися. Він навіть в їдальню не приходив.

- Ти б акуратніше, Віт... Хто знає, що в голові у цієї ненормальної Соні? 

Я чую шум двигуна у дворі і різко встаю з дивана. Підбігши до вікна, бачу, як Кирило виходить з машини, притискаючи телефон до вуха. 

На вулиці дме різкий поривчастий вітер, зриваючи з дерев листя і ламаючи гілки. Ого, погодка... 

- Мені пора, Ань, - спішно прощаюся з подругою. - Самсонов приїхав. 

- Давай-давай, удачі тобі. І пам'ятай: посміхаємося і махаємо. 

Кирило заходить до будинку, як і раніше розмовляючи по мобільному. Я посміхаюся на весь рот, зустрічаючи його на порозі. Але він лише киває на знак вітання і швидким кроком піднімається на другий поверх. 

Я тим часом іду накривати на стіл, в цей раз як ніколи задоволена результатом готування. Здається, подобається і Кирилу, тому що він приходить на кухню і починає наминати вечерю за обидві щоки. 

- Ти сьогодні пізно, - звертаюся до нього, щоб порушити напружене мовчання. - Багато роботи? 

- Так. 

- Часто затримують? 

Кирило відривається від лазаньї і, піднявши на мене повний скептицизму погляд, продовжує мовчати. Що? Що не так? Переграю? Плювати. Я вирішую не здаватися. 

- А хто керує компанією батька, поки ти ... працюєш? 

- Одна перевірена людина, - так само сухо відповідає Самсонов. 

— М-м. 

Я роблю ковток води і нервово тарабаню пальцями по столу. Про що з ним взагалі розмовляти? Чи є у нас спільні теми? Очевидно, що Кирилу зовсім не цікава наша бесіда. Він відповідає так, ніби чекає, щоб я відвалила.

- Кирило, знаєш, мене давно цікавило одне питання ... 

- Яке? 

- Чому, маючи забезпеченого батька, ти вибрав собі таку ... специфічну професію? 

Кирило відкладає прилади й витирає губи серветкою. Його очі звужуються, він дивиться прямо в мої. Напевно, я трохи звикла до нього. Настільки, наскільки можна звикнути до людини, живучи з ним під одним дахом п'ять днів. Зараз його зовнішність не здається мені такою лякаючою, як раніше. Звичайний чоловік. З різкими і трохи грубуватими рисами обличчя. Але якщо придивитися, то його ніс, наприклад, не такий і кривий, а губи зовсім не тонкі ... 

- Я вчився на фінансиста до третього курсу. Погано вчився. Потім мене відрахували за неуспішність. 

- Ого... - Я ледь не ляскаю в долоні, слухаючи відверті    розмови Кирила. 

- Батько вирішив провчити мене і не став відновлювати в вузі - відправив до армії. Він був упевнений, що армія вправить мої очманілі мізки. В цілому так і вийшло. Я надовго забув про п'янки і тусовки і зрозумів, що моє призначення - це зовсім не фінанси. Підписав контракт, потім вступив до  прикордонного інституту, і пішло-поїхало. 

- Виходить, ти не завжди був таким правильним? 

- Я був справжнім роздовбаєм, Віто. 

- Вау! 

Я чомусь починаю посміхатися. Це багато що пояснює. Виходить, Кирило просто пам'ятає себе в студентські роки і хоче захистити мене від того, з чим зіткнувся особисто? Мені б дуже сильно хотілося побачити його в той період... Правда, поки Кирило тусувався і запалював життя, я відвідувала дитячий садок і максимум, на що була здатна - відібрати ляльку у Алінки Красиліної.

Несподівано в будинку гасне світло, занурюючи нас в непроглядну темряву. Я відчуваю, як по шкірі пробігає неприємний холодок... У нашому селищі часто відключали електрику, коли за вікнами вирувала негода. Такі неполадки тривали не те що годинами, а днями. Мама запалювала свічки і втішала мене, як могла. Але ж це елітне столичне селище, чорт забирай. 

- Що відбувається? - стривожено питаю у Кирила. 

- Не знаю, - відповідає він спокійним тоном. - Зараз знайду мобільний і наберу охорону. 

Самсонов встає з-за столу і виходить з кухні. Коли залишаюся на самоті, мені стає не по собі. Поки я жила два місяці одна в цьому будинку, подібного не було ні разу. Сподіваюся, поломка тимчасова... На вулиці знову зривається вітер, а на дах падають гілки, створюючи при цьому глухий, але виразний стукіт. Матір рідна... 

- Світло вимкнули по всьому селищу, - заявляє Кирило, повернувшись на кухню. - А у загального генератора перегрівся і заклинив двигун. 

- Це надовго? 

- Ймовірно, до ранку. 

- О ні... - шепочу ледь чутно. 

Кирило прибирає за собою посуд і, подякувавши за вечерю, піднімається до себе в кімнату. У цей момент я навіть не звертаю уваги на те, що у нього з'явилися проблиски ввічливості, повністю концентруючись на своїх страхах. 

Треба просто встати і піти до себе. Укутатися з головою ковдрою і не думати про те, що в будинку до ранку не буде електрики. І про те, що сигналізація тепер не працює. Полагодять. Рано чи пізно полагодять. 

На ватних ногах йду в кімнату. Підсвічуючи собі телефоном, переодягаюся у нічну сорочку і забираюся в холодне ліжко. Мобільний майже повністю розряджений, і тільки-но я беру його в руки, щоб написати Ані, як він тут же гасне, занурюючи мене в страхітливу темряву. 

Закривши очі, намагаюся не думати про погане, переключаюсь на інші теми. Завтра у нас перша самостійна робота по гістології. Ось де біда! Тому що після вечері я планувала позайматися мінімум дві години, а тепер лежу, ніби паралізована, не в силах поворухнутися ... 

Гучний удар по даху змушує волосся на голові буквально заворушитися! Я різко встаю з ліжка, хапаю подушку і не думаючи ні про що біжу по темному коридору в бік кімнати Кирила. 

Штовхнувши двері і здивувавшись, що вони так легко піддаються, опиняюся всередині. Я не бачу обличчя Кирила, який в цей момент підводиться на ліктях і дивиться на мене, але чую його важкий подих. Я просто не можу одна... Не можу! 

- Щось трапилося, Віто? - несподівано тепло запитує він. 

- Мені страшно ... Можна я з тобою побуду? Трохи ... 

Я вдячна йому за те, що він не сміється наді мною в цей момент, інакше провалилася б крізь землю. 

- Лягай, - коротко вимовляє Кирило. 

- Дякую. 

Повільно підходжу до його ліжка і кладу під голову подушку, яку прихопила з собою. Не знаю навіщо... Просто на автоматі. Опустившись на свіже ліжко, що пахне кондиціонером, відчуваю, як піді мною пружинить матрац. Плювати. Плювати, що подумає Самсонов. Зате з ним не страшно. Зовсім не страшно... 

- Коли мені було десять, у нас в селищі вимкнули світло, - вимовляю, розряджаючи напружену обстановку і дивлячись в стелю.- Я спала в своїй кімнаті, а мама - в своїй, тому вона не відразу почула, що до нас лізе п'яний сусід, який недавно повернувся з зони. Він був упевнений, що у нас зберігаються заощадження. Коли був живий батько, він часто був заробітках і привозив за тими мірками великі гроші. Але заощаджень у нас не було, сусід помилився. 

- У тебе багато таких історій, так? - питає Кирило. 

Я не бачу його обличчя через темряву, але чомусь впевнена, що він посміхається. 

- Багато, - посміхаюся в відповідь. 

- Що було з сусідом потім? 

- Мама вирубила його гасовою лампою. 

Тепер в кімнаті, змінюючи тишу, лунає гучний, розкотистий сміх Кирила. Він такий заразливий, що я теж починаю сміятися. Ніколи не чула, як він це робить. 

- Давай спати, мала, - заспокоївшись, просить Кирило. - Якщо хтось буде лізти до нас у будинок, просто штовхни мене, і я прокинуся. 

- Гей ... - обурююся, повернувшись до нього обличчям. 
 Між нами відстань більше півметра, але я відчуваю його запах і, здається, бачу палаючий погляд. Вперше сплю в одному ліжку з чоловіком. Але це ж нічого не означає? Він просто захищає мене. Однією тільки своєю присутністю. 

- Віта, ніхто не влізе до нас у будинок. Селище охороняється. Спи. 

- Доброї ночі. 

Кирило нічого не відповідає. Повертається до мене спиною і миттю засинає. Я ненадовго  відстаю. Через хвилину або дві повіки стають важкими і я провалююсь в глибокий сон. 

Відкриваю очі, коли сонце світить в кімнату, а я опиняюся тісно притиснута спиною до сильного тіла Самсонова.