Розділ 13. Тактильна перевірка

Розділ 13. Тактильна перевірка

Поліна зрозуміла, що аудієнцію закінчено і вже можна піти. Вони з Емілем піднялися з диванчика, але Фрея, обвівши Полю поглядом з ніг до голови, раптом запитала:

— Я бачу, ви дуже легко одягнені. До кінця тижня синоптики прогнозують різке похолодання. Ви маєте з собою теплі речі?

Відразу згадався дзвінок бабусі і її дбайливе воркування про вовняні шкарпетки і шарф. Свою бабусю Поліна заспокоїла брехнею, що все є в наявності. Перевірити вона все одно не зможе. А от що відповісти Вернандіні? Дійсно, до прохолодної осінньої погоди Поля готова не була, але все ж кинула невимушено:

— Я маю із собою кофтинку.

Фрея строго похитала головою. Ну, один-в-один як Поліна бабуся. Зараз скаже що-небудь у дусі: не можна так безтурботно ставитися до свого здоров'я. На щастя, від нотації Вернандіна все ж утрималася, але вимовила рішуче:

— Ходімо, — і пройшла до дверей.

Еміль із усмішкою дивився на бабусю. Його розчулювало, як в ній включився «бабусин» інстинкт. Мало хто бачив манірну і сувору Фрею-бі-Вернандіну такою. Чим, цікаво, підкупила її Поліна, що спромоглася потрапити під особливу опіку? Може, бабусю розчулили безпосередність і простота? Але саму Полю підвищена увага Фреї, схоже, спантеличила. Вона посилала Емілю емоційні погляди: мовляв, не залишай мене з Вернандіною наодинці — до такого тісного спілкування я поки не готова.

Еміль ліниво посміхнувся: мовляв, добре, не кину в біді, і пішов услід за Поліною. Та ледве встигала за поводирем, що спритно маневрував коридорами палацу. Задумка бабусі стала зрозуміла, коли вона завела гостю в одну зі своїх майстерень — невелику затишну кімнатку з видом на гори. Тут бабуся любила проводити вечори за в'язанням.

Поліна озиралася на всі боки повними здивування очима. Бабуся, залишивши гостю стояти в центрі кімнати, полізла в шафу і дістала кілька мотків ниток різного кольору.

— Емілю, подивися, який їй личитиме більше? — попросила вона, приклавши до грудей Поліни всі чотири клубка.

Він відійшов на кілька кроків, подивився критично, як художник на ще не закінчене полотно і, від роздумів потерши пальцями підборіддя, глибокодумно промовив:

— Думаю, зелений. Під колір очей.

Бабуся згідно кивнула і, нарешті, вирішила повідомити гості свої плани:

— Зв'яжу вам теплий светр з водовідштовхувальної вовни. У такому не замерзнете, навіть якщо стовпчик термометра опуститься нижче п'ятнадцяти градусів.

— Дякую, — мовила Поліна. — Але не хотілося б заподіювати вам клопоти.

— У нас в Аласії не прийнято допускати, щоб гості мерзли, — перебила Вернандіна голосом, що не терпить заперечення, і кинула на онука повний докору погляд.

Еміль стійко виніс бабусину німу нотацію. Але не забув послати на адресу Поліни уїдливу посмішку. Взагалі-то, він попереджав декого захопити теплі речі.

— А тепер необхідно зняти мірки, — заявила Вернандіна і почала нишпорити очима по кімнаті в пошуках спеціальної стрічки з мітками.

— Я допоможу, — невинно кинув Еміль, помітивши, що потрібний предмет лежить на столику.

Бабуся заперечувати не стала. Відклала мотки і взяла в руки блокнот, готова записувати цифри. Поліна метнула в бік Еміля спопеляючий погляд. Вміла вона дивитися так, що, здавалося, при бажанні може пропалити дірку в одязі. Всім своїм виглядом показувала, як незадоволена його ініціативою. Еміль, звісно, здогадувався: вона б воліла, щоб мірки зняла бабуся, але не зміг стримати бажання подратувати дівчину.

— Тактильна перевірка, — шепнув він у своє виправдання, коли підійшов впритул. — Бабуся затіяла все це, щоб подивитися, наскільки ми близькі.

— Думаєш? — трохи пом'якшала Поліна.

— Певна річ, — безапеляційно заявив він.

Це, звичайно, було сильним перебільшенням. Фрея-бі-Вернандіна безумовно придумала багато перевірок для викриття онука і його «нареченої» і в найближчому майбутньому обов'язково пустить їх у хід, але, щодо светра, це був чистий експромт, продиктований щирим поривом захистити недалекоглядну гостю від холоду.

Еміль по-діловому почав крутити Поліну, оперізуючи талію, груди і стегна вимірювальною стрічкою. Його дотики жахливо її бентежили. Він це відчував по тому, як важко їй було не ховати погляд. Але він не збирався полегшувати її страждання — доторкався так, як може собі дозволити тільки наречений. І справа не тільки в тому, що необхідно було розігрувати спектакль перед бабусею. Його надзвичайно бавили і заводили ці відчайдушні спроби Поліни боротися зі збентеженням.

Коли мірки були зняті, Фрея-бі-Вернандіна, нарешті, відпустила гостей, кинувши у слід, що відправить до Поліни покоївку, щоб та допомогла розібрати дорожню сумку.

— Проведу тебе до твоєї кімнати, люба, — Еміль взяв Полю за руку, але щойно вони вийшли з майстерні, вона вивільнилася з його хватки.

Якийсь час вони крокували коридором мовчки. Поліна була дуже сердита на боса. Що він собі дозволяє? Вона мало не померла від збентеження.

— Що це зараз було? — запитала гнівно.

— Тактильна перевірка, — незворушно відповів він. — бентежить? Це від того, що у нас було мало тренувань.

— Бентежить?! Ще чого! — фиркнула Поліна. — Я боролася з іншим почуттям.

— Яким?

— Бажанням поставити декого на місце.

— І зірвати виставу? — гнів Поліни тільки розвеселив боса. — А треба було всього-на-всього дослухатись розумної поради та взяти із собою теплі речі, — глузливо сказав він і додав із самовпевненою багатозначною посмішкою: — А знаєш, мені здається, що тактильну перевірку ми пройшли.

Ще б пак! Що ж Поліна даремно намагалася робити незворушний вираз обличчя, коли Еміль стояв впритул і крутив по-всякому в своїх обіймах? Нехай подякує, що у Полі витримка, як у космонавта, а то б попалися.

— А ось, до речі, твоя кімната, — бос зупинився біля однієї з дверей. — Моя сусідня. Звертайся за потреби.