Розділ 1

— Марк Дорошенко, я тебе ненавиджу, — заливається сльозами Аліна і завзято жбурляє на підлогу все, що попадеться їй під руку. Серед перших постраждалих мої два кактуси та чашка, яку вона сама мені подарувала в перший місяць наших стосунків. Чашка мені ніколи не подобалася, тому навіть добре, що вона розбилася, а кактусів щиро шкода. Вони зі мною прожили два роки, а це набагато довше, ніж проіснували стосунки з Аліною.

— Може годі вже! — намагаюся достукатися до адекватності дівчини.

— Ти найгірше, що зі мною трапилося в житті, — вхоплює фарфорову статуетку мопса з книжкової полиці і вичікувально дивиться на мене заплаканими очима. Добре знає, що ця статуетка для мене дуже цінна. Єдина річ, яка лишилася в пам'ять про батька.

— Аліно, будь ласка, тільки не мопс! — жестом рук показую, що готовий до діалогу з нею. Рішення свого не зміню, але можливо хоч час потягну і врятую свого мопса. — Давай спробуємо ще раз поговорити і розійтися як дорослі люди, — спокійно пропоную. Відчував, що стосунки з колишньою одногрупницею  нічим добрим не закінчаться, але чомусь сам згодився на них, загруз, а тепер розгрібаю наслідки.

— Серйозно, поговорити? — продовжує істерити дівчина. — Я думала, що ти скажеш, будь ласка, тільки не плач, а ти хвилюєшся, щоб я не розбила твого гидкого фарфорового пса! Марку, які між нами можуть бути розмови після цього? 

— Аліно, це не просто пес! — нагадую їй. Але певне, то було зайве, бо її вираз обличчя вказує на те, що вона готова мене вбити прямо тут і зараз.

— Марку, ти безсердечний, — дорікає Аліна. ЇЇ істерика переходить у нову фазу — фазу гніву, а сльози виростають у необдумані вчинки. — Попрощайся зі своїм мопсом, — крутить статуеткою перед моїм носом, підбігає до вікна і викидає мого фарфорового пса з десятого поверху.

Я не чую дзенькоту знизу, але і так знаю, що моєму мопсу прийшов кінець. Хочу побігти вниз, щоб переконатися, що це справді так, але стримуюся, щоб не зробити ще гірше. Не можу дозволити собі зірватися на Аліні, бо її тато — головний інвестор мого стартапу, в який я вклав всього себе. Моя компанія — це найцінніше, що в мене є і я не можу її втратити через невдалі стосунки.

— Тепер ти задоволена? — запитую не відводячи погляд від дівчини. Вона трохи губиться від мого рівного голосу, бо напевне, очікувала що я скажуся від гніву і буду гримати на неї. Для неї це була б чудова нагода поскаржитися на мене таткові, але я не дам їй такої можливості. Розум мій холодний, а емоції під контролем.

— Я буду задоволена, коли тобі буде так само погано як мені зараз. А краще, щоб було ще гірше. Хочу, щоб тобі вирвали серце і покинули на одинці страждати від нерозділеного кохання, — Аліна пришвидшено кліпає, витирає рукою залишки сліз змішаних з тушшю. — На тебе Марку треба наклеїти наліпку з попереджувальним знаком «Обережно! Не закохуйтесь у придурка»!

— Аліно, зараз ти ображена, але з часом зрозумієш, що від нашого розриву буде краще нам обидвом.

—  Марку, так буде краще лише тобі, — ніяк не заспокоїться Аліна. — Але я так просто цього не залишу. Навіть не сподівайся.

Я й не сподіваюся, бо в її випадку, щоб помститися мені достатньо буде лише попросити свого татка припинити фінансування мого стартапу. Якщо це трапиться, то це буде найбільший мій життєвий провал, бо я підставлю під роздачу не лише себе, а й всю свою команду.

—  Аліно, ми з самого початку бачили наші стосунки по-різному, — пробую ще раз достукатися до адекватності дівчини. Якщо вийде порозумітися, то можливо я й уникну серйозних проблем з її татком, —  Коли я сказав тобі, що не шукаю нічого серйозно і взагалі ніколи не планую одружуватися, то ти усміхнулася, і відповіла, що тобі таке підходить. Сказала, що ще молода і не забігаєш далеко в майбутнє. Але ти збрехала, бо при першій же нагоді без мого дозволу розповіла своїм родичам, що я твій наречений. Навіть не хлопець, а наречений і про це я дізнаюся не від тебе, а від твого тата. Це як розуміти? А обручку ти також сама планувала собі купити чи як? 

Дівчина винувато опускає голову. 

—  Я закохалася в тебе ще на першому курсі і вірила, що й ти зможеш мене покохати, — з безнадією в голосі відповідає Аліна. В дівчини вже не залишилось сил скандалити. Я вірю, що вона кохає мене, але не можу пообіцяти взаємність. Ні зараз, ні з часом, ніколи. Кохання — не для мене. 

— Аліно, я викличу тобі таксі, — не знаходжу інших слів, щоб закінчити розмову. 

— Хочеш мене чимшвидше позбутися? — схлипує дівчина. — А чому б ні! В тебе ж навіть не має нічого з моїх речей. Дуже зручно Марку, еге ж?

— Була чашка, але ти її розбила, — наводжу не найвдаліший приклад, але хоч щось. — Я хочу, щоб ми обидвоє рухалися далі: я до — своєї мети, а ти — до своєї. Мені шкода, що так вийшло. Вибач.

— Марку, тобі не шкода, бо ти любиш лише себе і свою роботу. Ти не знаєш як це бути на моєму місці, — чергові претензії від Аліни, а я вже думав, що втихомирилася дівчина.

— Я знаю як бути на моєму місці і почуватися страшенно винним перед тобою. Ми хоч по різні сторони почуттів, але нам обидвом погано. Не бачу сенсу мірятися кому гірше. 

— Гірше мені і це факт, — огризається Аліна. — Свою філософію егоїста засунь якомога далі і продовжуй думати, що все ок. Колись тебе обламають і я з радістю на це подивлюся. 

— Не думав, що ти така злюка. 

— А я не думала, що ти такий козел. Як бачиш, життя часом робить неприємні сюрпризи, — ніяк не вгамується дівчина. — Таксі я викличу собі сама, а ти Марку краще підготуйся до розмови з моїм батьком. Сам знаєш, йому не сподобається, що ти образив його маленьку принцесу, — йде до виходу із усієї сили гримає вхідними дверими.

Все що мені лишається чекати завтрашнього ранку і сподіватися на хороше ставлення до мене Вадима Сергійовича. Хоча це вже не точно, адже рівень його гніву залежатиме від того як саме йому все розповість Аліна і в що він повірить.