Розділ 13

З цей тиждень події, якими я можу похвалитися — це пошук макулатури та кілька зустрічей за контрактом.

Замовники скоротили терміни і, незважаючи на мою переробку, я сильно не встигаю. Тому доводиться затримуватися на роботі на годину довше, ніж зазвичай. Вдома питань із цього приводу не виникає, бо Артем із головою пішов у світ драконів.

Вітров після нашої останньої хльосткої розмови більше не робив спроб поговорити, чому я справді дуже рада. Ми поставили крапку і в нашій історії кома просто неможлива. Ось тільки сам він став більш задумливим, серйозним і зануреним у себе. Все частіше ловлю на собі його уважний погляд, ніби він придивляється до мене, спостерігає, порівнює зі мною колишньою. З тією дівчиною зі своїх спогадів.

Швидше за все, я перекладаю на нього свої власні роздуми, адже неможливо не порівнювати «колишнього» та «нинішнього» Вітрова. А часом мені здається, ніби його щось гризе. Але це мене ніяк не стосується. Я переконую себе у цьому. А ще в тому, що коли він перестане ритися в брудних справах нашого відділу і його здує з нашої компанії, все нарешті повернеться на круги своя. Моє життя стане легшим і в голові посвітлішає. З його появою все розкладене, здавалося б, по поличках життя летить у тартарари, від розмірковувань як усе повернути назад моя бідна голова просто вибухне. Не знаю, чому це відбувається зі мною, адже я щиро вважала, що все це я вже пережила, переступила, залишила далеко позаду, а зараз на душі кішки шкребуть.

Телефон на моєму столі заходиться стандартним дзвінком, і я посміхаюся, прочитавши тепле «Мамуля».

— Привіт, як ви? — беру не роздумуючи.

Останнім часом через роботу та їхню з батьком зайнятість ми зідзвонюємось все рідше і це зовсім мені не подобається. Мені хочеться якомога довше зберігати теплі стосунки, що зародилися між нами, допомагати і підтримувати. Я досить самостійна, але моя сім'я, батьки дуже важливі для мене. Артем каже, що це природний відрив від батьківського гнізда, я слухаю і киваю, не бажаючи його образити, а сама згадую напуття його матері про регулярні походи в туалет.

— Привіт, мила. Все гаразд. А як щодо тебе?

Голос у мами бадьорий, я чую усмішку в її голосі. Чомусь одразу здогадуюсь, що у неї невелика перерва на каву з улюбленою шоколадкою з мигдалем. Так і бачу її в тому просторому кабінеті за столом та у білому величезному офісному кріслі. Вихід до стоматологічного кабінету з маминого особистого.

Ця проста балаканина надає мені сил і настрою. Я говорю в кабінеті, бо Вітров вийшов хвилин п'ятнадцять тому, стискаючи в руках дві важкенькі папки. Я розповідаю мамі про проблеми з паркуванням, але машина працює цілком справно, про проблеми з Артемом технічно замовчую, бо не хочу її хвилювати та й вважаю, що проблеми у стосунках є у всіх.

Так, у нас не таке кохання, як у них з татом. Вони разом занадто давно і так само люблять одне одного. Між ними тепло і порозуміння вже багато років, і я ніколи не чула поганого слова одне про одного чи криків. У будь-якому разі, якщо це й траплялося, а ми живемо не у вафельному світі, то не при нас із Владом.

Колись я вірила, що і в мене це якось відбудеться, а потім трапився Вітров і мене знесло ураганом. Знесло та прибило. З Владом теж це трапилося і його, мабуть, теж дуже занесло. Тільки він не зізнається, що саме там сталося. Напевно, надто болісне. Але діти подружжя Туманових зробили один і той самий висновок про те саме на букву «К». Кому треба — стійте з ложками і гребіть, а ми цей лот на аукціоні небаченої життєвої щедрості пропустимо.

Чомусь зараз мені на думку спало несподіване порівняння. А чим відрізняється Лукашин від години пік у Туманівських апартаментах? Якщо тільки тим, що нескінченний потік панночок не виносить моєму братові мозок, тоді як мій час від часу страждає, але чи не сталість є ознакою майстерності? І взагалі, як Влад не боїться підчепити якусь…

Ми прощаємося тоді, коли батько, який ймовірно увійшов до кабінету, просить маму зробити йому каву і вона, вмикнувши кнопку на кавомашині, передає мені від нього привіт. Вона, регочучи, нашвидкуруч закінчує смішну історію про співробітницю і обіцяє передзвонити трохи згодом.

Скидую дзвінок, посміхаючись власному відображенню у вікні. Вже вечір, на годиннику початок шостої, але ще світло, бо осінь. Повертаюся і застигаю, побачивши схиленого на двері Вітрова. Він дивиться довго, вичікувально.

— Як справи у Христини? — питає, ніби має право на це.

— Як відбувається перевірка? — свердлю його поглядом.

— Аріно, коли ти зрозумієш, що дарма біжиш від мене?

Він підходить ближче, рухаючись при цьому, наче пантера.

— Я зрозуміла, що дарма була з тобою, — перестаю задкувати, зробивши крихітний крок назад.

За моєю спиною підвіконня і єдиний шлях до відходу, який лишається — хіба що у вікно. Але я його й не боюсь. Відважно дивлюся в очі свого колишнього кохання, а він стоїть зовсім близько, майже поряд і гіпнотизує. Мені здається, стіни зараз упадуть, Дніпро розплещиться, занурюючи нас у глибину своїх вод, а я розплавлюся під гарячим поглядом Макара Вітрова.

«— Мій вітер.

— Тільки твій.»

Я пам'ятаю минуле. Всю нашу історію. Вона була солодкою, красивою, барвистою та брехливою. А ще я добре пам'ятаю біль, якого зазнала. Я готова була загинути аби більше цього не відчувати. Бо з кожним днем здавалося, що гірше бути не може, що більше я просто не витримаю, от тільки ніхто не питав. Мені ж треба було довчитися ще два роки з людьми, які гідно оцінили жарт Вітрова. Смакували його і не дали забути. І зараз, стоячи дорослою і гордою перед цим Вітровим, що розтоптав мене, я більше не піддамся.

Вся пиха, яку я крутила в голові, неначе улюблену платівку, зникає, коли Макар, не зводячи з мене потемнілих очей, піднімає руку і торкається моєї щоки пучками пальців. Ніжно, акуратно, дбайливо. Серце, дурне, б'ється частіше, а я сама судорожно ковтаю. Чоловіча рука спускається нижче, обпікаючи дотиком шию, Макар голосно видихає, ніби це найсексуальніше, що він коли-небудь бачив. Але я знаю, що це не так, бо він уже бачив мене без одягу. І тоді з ним це було приголомшливо.