Розділ 8

Залишок робочого дня проходить у мовчанні. Вітров занурений у документи. Я зайнята проектом. Сьогодні Попутному не знадобилася моя допомога, а завтра я можу шукати якийсь аркуш макулатури цілу вічність і випасти з робочого ритму. Тож не розслабляємося.

День якийсь зім'ятий і, сівши до машини, я відчуваю спустошеність. Хочеться обміркувати цю зустріч і не допустити наступної, але обидва варіанти неможливі. Вчора я ночувала в Аланьєвих, тож мені треба додому. Хоча...

Дістаю з кишені сумки смартфон і набираю тому, хто для мене завжди у відкритому доступі і кого люблю найбільше у світі.

— Владику, навіть якщо ти зайнятий цього вечора, скасовуй. Я їду.

Звичайно, відмовити мені він не може, тож я виїжджаю з паркування та їду туди, де селяться київські мажори. На Оболонь. Ціни на квартири там космос, але саме попит народжує пропозицію, а не навпаки. Престиж і приголомшливий краєвид з вікна — те, за що згодні платити успішні цього світу. А мій братик саме такий.

Красень—стоматолог, який провів два роки на стажуванні у Швеції і повернувся абсолютним профі. До нього не просто мріють потрапити, черга на прийом може сягати більше кількох місяців, однак і клієнтоорієнтованість Владислава Туманова закінчується на першому відвідувацькому хамстві. Мій брат знає ціну своїй стоматологічній майстерності. Якщо й так не кажуть, то нічого страшного, з почином!

У своєму віці Владик проводить конференції по всьому світу, а йому лише тридцять два. Його слухають, з ним хочуть познайомитися і саме його кличуть на важливі та великі заходи. Він досяг справжнього успіху у своїй справі, не просто побудувавши кар'єру, а зробивши справжній прорив.

Загалом, його дружина колись отримає не лише симпатичного успішного молодого чоловіка, а й овації, що додаються до нього. Тільки от підкорити Туманова майже неможливо. Чому майже? Тому що я не втрачаю надії, що десь живе та сама.

— Аріна Туманова, — відрекомендовуюсь охороні після «Здрасьті» і за хвилину проходжу в ліфт.

Ця новобудова була здана кілька років тому, а Владик якраз повернувся зі Швеції і, звичайно, жити у батьківській хаті більше не бажав. Та й не за статусом було. Отже, викупивши квартиру та обговоривши з професіоналами дизайн, дуже скоро ми відзначали тут новосілля. Я, Влад та пляшка червоного напівсолодкого. Тому що мій брат не любить людей. Не сказати, що він ізгой. Швидше, ізгої в його очах усі інші. Він віддає перевагу потрібним знайомствам, аніж простим балачкам і обирає не пов'язувати себе будь-якими емоційними кайданами. Не скажу, що повністю в цьому питанні поділяю обрану братом позицію, але в чомусь він правий.

Кожна людина має історію, коли її зрадили. Будь то друг чи кохання. І не всі такі, як Тая Аланьєва, не здатні зневіритися в чуді та людяності. Є ще такі, як Влад, довіра яких і без того хитка, а коли її розтоптали, то близькість чи то дружби, чи кохання — абсолютне табу. І ні права на помилування, будьте певні.

Влад зустрічає мене у вафельному халаті, і я з подивом скидаю брови на це несподіване вбрання.

— А це ще хто? — пищить блондинка побачивши мене, поспіхом застібаючи блузку.

Дівчина схожа на біляву вівцю і ця асоціація змушує скривитися.

— Аріна Туманова, — звучить тим самим тоном, що й охороні на вході.

Проходжу відразу вглиб квартири, не звертаючи уваги на приголомшений погляд і сідаю на шкіряний диван. Сподіваюся, він чистий.

— То ти таки одружений, так? А я думаю, що це він серйозних стосунків не хоче?! — та тут ціла трагікомедія, не інакше. — Звичайно! Такий, як ти, не може бути холостим! А я дурепа, обручки на пальці не знайшла і зраділа... — бурмотить розгублено, а потім повертається до мене і мстиво репетує, — Дівчино, він Вам зраджує!

— Владе, є поп-корн? — зітхаю вдавано, глянувши на нього, мовляв, «довго ще?».

Братець весь цей час підпирає спиною стіну. Він не намагається нічого пояснити чи заспокоїти дівчину. Йому нудно. Це видно за виразом обличчя. Влад просто стоїть і чекає, коли нарешті закінчиться сцена, актриса, яка, як ми вже зрозуміли за її власними словами, не за тривалими стосунками в цю квартиру йшла, насолодиться оваціями і вийде або, простіше сказати, коли його супутниця на ніч збере свої речі і запхає в них себе. А та навмисне тягне, чекаючи на виправдання, яких не буде.

Ви бачили людину, якій перманентно нудно? Наче вона вже бачила усе і встигла втомитися від усього? Мовби у неї є план на всі роки цього життя вперед, і вона мовчки і правильно йому слідує? Я бачу просто зараз. І це боляче. Боляче, коли всього одна вівця змушує поринути у роботу, а як з тієї роботи вибратися — інструкції відсутні. А я сумніваюся, що навіть якби така інструкція існувала, Туманов би дотримувався написаного тексту. Без іншого, Владу такий стан справ подобається, а я його сестра, а не психоаналітик. Спробувала струснути, марно.

— Свєто... — він виводить її в коридор, даруючи моєму слуху тишу.

В особисте життя Влада я не лізу. Він мій вибір теж не схвалює, але тактовно мовчить. Не завжди, правда, тому що для Туманових прямолінійність — це справа свята, але все ж таки в нашій сім'ї вибір одне одного прийнято поважати. Хоч би як складно ця повага давалася.

Двері грюкають, Влад повертається. Не кажучи ні слова піднімається на другий поверх і з'являється вже в пристойному вигляді. Шорти та футболка більше підходять для зустрічі сестри, ніж халат.

Він не вибачається за сцену, що розгорнулася переді мною, не виправдовується, не опускає погляд. Мовчки бере зі столу мобільний телефон і робить дзвінок.

— Ну, розповідай, — а це вже мені.

Доставку з ресторану привезли хвилин за сорок після замовлення. Ресторан знаходиться неподалік і готують там смачно. Влад постійно у них харчується, тому що приготування, а ще прибирання, прасування та прання не входять до термінового списку справ Туманова.

— Вітров у місті, — говорю тихо, покручуючи винний келих у руці. Блики напою гарно переливаються відтінками від бордового до блідо-червоного.