Розділ 6

Ночувала в Таї, тож уранці заїжджаю до себе щоб передягтися. Машиною керую на диво впевнено. От якби кішка на дорогу вибігла, було б шкода, а так, лишень Вітров! Знала б, що він, ще й газу додала б.

Зайву кровожерність спускаю собі з рук. Так я намагаюся виправдати власну гордість за вчорашню Аріну Кисілівну перед Попутним, а я мала бути Аріна Кремінь! Аріна Сталь! Я навіть якимось чудом забуваю, що прим'яла йому бампер, а не ногу. Коротше... Намагаюся потішити самолюбство як можу, але виходить так собі.

Дорога не займає багато часу. Оскільки Аланьєви живуть у заміському будинку, то гак по Києву не нарізаю, навпаки, мені практично на шляху.

Квартира зустрічає тишею, Артем додивляється надцятий за ліком сон, а я зайцем стрибаю до спальні, хапаю з великої вбудованої шафи тремпель з готовим луком і виходжу одягатися у ванну. Натягую широкі шкіряні штани і білий об'ємний светр, одна сторона якого обривається біля стегна щоб піти в косу лінію і з правого боку закінчити в'язку біля литки. Волосся залишаю лежати на плечах. Недарма ж прокинулась ні світ, ні зоря, щоб голову помити, а після винного вечора — це ще те задоволення. П'ятнадцять хвилин на макіяж і ще кілька, аби зробити акцент на очі. Не знаю, чому, але сьогодні хочеться стрілки. А ще помада. Висуваю один із ящиків з косметикою і тягнуся за насиченою вишневою помадою. Вдома у мене був столик для макіяжу та суперзручний персиковий стілець до нього. І я їх обожнювала! На превеликий жаль, в цій квартирі немає місця таким дрібницям, тож я віджала собі ящик у ванній кімнаті. Замало, але вже як є.

З цим кольором на губах я видаюся трохи старшою, але образ виглядає цілісно і стильно. Взуваю завищені чобітки на підборах і виходжу з квартири, замкнувши двері на два оберти.

Вчора Аланьєв так і не розколовся. Заявив, що тема закрита і що якщо ми й надалі його катуватимемо — а до мене приєдналася важка артилерія у вигляді його обожнюваної дружини — він залишить нас відпочивати суто жіночою компанією, а сам відкланяється у тишу. Це був мерзенний шантаж, який Марк і не думав заперечувати! Що ж, вчорашнє обіцяне ним завтра — це вже сьогодні і вже сьогодні я дізнаюся, що цей шантажист приховує. Тася, до речі, теж від цікавості весь шелак згризала, але Марк розуміє: знає Тая, знаю я. І мовчить, ууу, Аланьєв!

На під'їзді до офісу перестаю шукати хоча б малесеньку зачіпку в словах викладача і закушую губу, бо мені знову доведеться паркуватися. Вдома, до речі, я не соромлюся. Як заїхала, так і заїхала. Квартиру ми винаймаємо в новобудові і будинок ще повністю не заселений, а тут кожне місце на рахунку і припаркуватися по-королівськи буде відвертим нахабством. Ще й напис приклеїти можуть «Паркуюсь, як…», ну як Аріна Туманова, у власному дворі, загалом…

І ледве не підстрибую від радості на місці водія, коли на своє щастя бачу Кирила і, гальмуючи біля нього, опускаю вікно й посміхаюся. Адже є справедливість у світі, так? Вчора бруд з обличчя відтирала після того, як пірнула у калюжу перед Вітровим, зате сьогодні ось проблем з паркуванням немає. Директор відділу маркетингу побачивши мене сміється і по-джентльменски відкривши мені двері, забирає ключі, щоб поставити мою машину на паркувальне місце.

— Гарний підробіток, — гмикає він, повертаючи ключі власниці.

— Колись я навчуся, — мило посміхаюся, а сама подумки ставлю жирну таку галочку, що як мінімум один вихідний, без жартів, треба залишити на практику паркувального мистецтва. Терміново!

Паркувальне мистецтво… Так взагалі кажуть?

У кабінеті тільки Федір і я, привітавшись, сідаю за свій стіл і беруся до роботи. У спокої наш відділ тримається щонайбільше п'ять хвилин, коли нас сполохує своїм візитом Мальцева. Горгона влітає з очманілими очима, кидає погляд на мене, потім на порожній Лікін стілець і гарчить з неприємним шипінням, але тихо:

— Швидко дзвони їй! Якщо зараз не з'явиться, нехай шукає нову роботу! — а потім миттєво змінюється в обличчі, сунувши голову у прочинені двері. — Звичайно, Костянтине Борисовичу, у мене вже все-все готове! — і знову вилітає в коридор.

Божевільня!

Набираю Ліку двічі, але механічний голос твердо, впевнено та безкомпромісно повторює зазубрену платівку: абонент не абонент. Моя колега з'являється хвилин через сім і порятунком для неї служить тільки те, що Веронікою зайнятий наш генеральний і та досі не повернулася. У такому настрої Горгони я дійсно вірю в правдивість погроз про Лікіне звільнення, а якщо приплюсувати до характеру боса всезагальний нервоз і метушню…

Саме Вероніці Мальцевій, своїй безпосередній начальниці, я завдячую своїм вкороченим язиком. В юності я розповідала, що і як треба робити всім без винятку! От взагалі всім, від вихователів дитячого садка та його мешканців до студентів та викладачів вишу. І абсолютно нічого мене в цьому не бентежило: я така, яка є — щира, прямолінійна і готова все висказати в обличчя. Тільки між хамством та прямолінійністю є грань. Коректність називається. Мої опоненти іноді намагалися мені щось відповісти або заперечити, але через брак розуму, фантазії або грамотної заточки, повзли до своїх нір ні з чим. От тільки коли я виросла, з'явилася заковика: у дорослому житті так не працювало.

Я прийшла в компанію через пів року після захисту магістратури, дозволивши присвятити себе святому нічого-не-робленню якийсь час. Спершу була помічником аналітика. Дуже крутого, до речі, професіонала, і от він на мою зухвалість дивився з усмішкою, але коли Денис пішов в іншу компанію, я на місяць чи трохи більше перейшла до помічниці Вероніки Матвіївни Мальцевої. Тоді ще Горгоною її ніхто не називав. Ось вона-то кілька разів голосно і якісно пояснила мені, хто є хто і чим робота відрізняється від університету.

Не скажу, що це пішло одразу, але з часом розуміння дозволених рамок поведінки прийшло до мене саме. Я вчилася вести переговори із замовниками, домовлятися про терміни з головами відділів, вносити правки безпосереднім виконавцям і помітила підтвердження колись сказаним Марком слів про важливість брати під контроль не лише свого довгого язика, а й емоції.