Останній Анін дзвінок дуже збентежив маму Віру і вона вирішила ще раз сходити до лікаря. На ранок вона вже сиділа в лікарні та чекала на своєю чергу. На порозі з’явився приємний дядечка і покликав маму Віру зайти до кабінету.
- Добрий день. Відпросилася до вас з роботи буквально на пару хвилин.
- Як там Аня?
- Мене останнім часом дуже хвилює Аня. Їй сняться кошмари і я хвилююся за її психічний стан.
- У вашої доньки легка форма контузії. Але будь який стрес може спровокувати рецедив, - відповів лікар.
- Вона дуже не хотіла йти до інтернату. Лікарю, я за неї дуже турбуюсь.
- Вона скаржиться на головні болі або запаморочення? – запитав лікар.
- Начебто ні.
- У неї останнім часом траплялися втрата свідомості, втрата слуху або мови?
- Ні. Вона ні на що таке не скаржилася.
- У вас дуже сильна дитина. Вона переносить наслідки контузії набагато краще, ніж ви.
- Що ви маєте на увазі? – із здивуванням перепитала мати.
- Ви відчуваєте почуття провини. Ви не винні в тому, що сталося. Вам потрібно себе пробачити і перестати доїдати за те, що не вберегли її від того, що сталося. Ваша донька жива. Потрібно жити далі.
- Чи їй не стане раптом гірше?
- У неї є невеликий розлад нервової системи. Зазвичай це проходить само з часом. Іноді, буває, потрібен сильний стрес, щоб позбутися наслідків шоку. Так би мовити нервова система перезавантажиться і все. Вона ще досить юна, тому вона впорається.
Ці слова заспокоїли мати. Вона подякувала лікарю і пішла. Натомість те, що Дмитро давно не виходив на зв’язок починало хвилювати Віру все сильніше.