Глава 10. Неприємне знайомство

В "Дитинстві" на обід давали гречаний суп та пюре з котлетою. Все було таким смачним, як у бабусі. Аня охайно позбирала всі залишки їжі по краях тарілки і вилила собі в ложечку. Віднесла брудний посуд у спеціальне місце і попрямувала до своєї шафи. Їй дісталась шафа з намальованим зеленим крокодилом, яка була майже останньої в ряду, біля вікна, в самому кінці зали. Аня подолала відстань дуже швидко і почала обмірковувати в яку гру буде грати зі своїм плюшевим ведмедиком, який, мабуть, скучив за нею на самоті. Вона хутко відчинила дверцята шафи і завмерла. Декілька секунд Аня намагалась згадати, чи саме тут вона залишила свого ведмедика. Так! Саме тут! Вона точно пам’ятала, як поклала його на верхню полицю і усміхнулась йому на прощання. Аня не могла второпати, що відбувається. Вона зачинила дверцята і відчинила їх знов. Вона переглянула про всяк випадок всю шафу. Ведмедика на місті у шафі не було. Він кудись зник. Дівчинка розгубилась. Осмислила свою втрату і розплакалась.

- Де мій ведмедик?! Куди він зник?!

Дітки, які знаходились в залі звернули увагу на Аню, але дуже швидко повернулись до своїх справ. Вона оглянула оком всю залу, намагаючись знайти свого ведмедика, але його ніде не було. Аня зі сльозами на очах попрямувала на вулицю. Майже всі діти знаходились на майданчику у дворі інтернату.

Майже одразу кинулись в око старі, але свіжепофарбовані гойдалки на дві дитини, натомість одного місця не було. Від нього залишилась лише дерев’яна дощечка, на які не можливо було всидіти. Одразу біля цієї гойдалки з землі стирчали два металеві прути. Мабуть там також колись була гойдалка, або ще щось для дітей, але цю річ так і не встигли полагодити до Аніного приїзду. Аня обрала карусель. Там залишалось вільне місце і вона пішал до неї. Сіла всередину і пристебнулась ланцюжком.

Карусель сильно скрипіла, і навіть почала трохи дратувати. Але Аня з неї не злазила, тому що могла бачити з цього місця всю територію майданчику та спостерігати за всіма дітьми. Раптом один хлопчик, якого кликали Ваня, який грався в пісочниці, дістав з-під своєї кофти плюшевого ведмедика і почав ним бавитись. Аня помітили свою іграшку і хутко, злізла з каруселі та побігла до того хлопчика.

- Це мій ведмедик. Він в моїй шафці лежав. Ти у мене його вкрав. Віддай! – накинулась на нього Аня.

Але на здивування, хлопчик не звертаючи жодної уваги, продовжував собі далі гратися. Аня нахилилась до нього, щоб забрати свого ведмедика силою. Натомість Ваня дуже сильно штовхнув дівчинку, вона впала в пісок і почала плакати. Цей конфлікт привернув увагу виховательки, яка сиділа поодаль у кутку під деревом і займалась своїми справами. Вона підвелась і підійшла до дітей.

- Що трапилось? – запитала вихователька.

- Він поцупив в мене ведмедика, якого мені бабуня подарувала.

- Він трошки пограється і тобі віддасть, - відповіла вихователька.

- Він в мене його вкрав! Це моя іграшка! Чому він так поводиться?! – н езаспокоювалась дівчинка.

- У нього немає мами і тата. Він залишився зовсім один. Йому також хочеться мати гарні іграшки. Ти ж не жадібна дівчинка? – далі продовжувала переконувати Аню вихователька.

- Це не справедливо! 

- Він пограється і віддасть, - відповіла на це вихователька.

Така поведінка хлопчика дуже сильно розлютила Аню. Але ще більше її розлютило те, що вихователька стала на бік Вані. Дівчинка засмучено відійшла в бік, і схрестивши руки на грудях, сіла похмуро насупившись. Вона сиділа і дивилась в одне місце, намагаючись умисно не помічати нікого. Вона так завжди робила, і мати приходила її пожаліти. Але тут це не спрацювало. Вихователька пішла на своє місце і знову занурилась у свої справи.

Раптом на камінчик, який знаходився майже біля самісіньких ніжок Ані, вибігла ящірка і уважно почала розглядати дівчинку. Великі очі ящірки кліпали і не відводили погляд від дитини.

- Він поганий хлопчик! – звернулась до ящірки Аня, яка хотіла висловити своє незадоволення, але нікого не було поруч.

- І що ти хочеш зробити? – раптом запитала ящірка.

- Як вихователька піде, я зиломіць заберу ведмедика. А цей Ваня пожалкує, що так вчинив.

- Ти бажаєш хлопчикові зла! А кажеш, я злий. Дівчинка з казки не повинна бути такою бути, - раптом додала ящірка.

- Це всього лише казка! – роздратовано відповіла Аня.

На цих словах ящірка вильнула хвостом і хутко зникала за камінчик. Аня ледь встигла зрозуміти, що з нею відбувається. Коли вона прийшла до тями, то ніякої ящірки поблизу не було. Аня підвелась і оглянула камінь за каменем, і навіть намагалася заглянути під нього. Та лише забруднилась і змушена була йти назад до приміщення, щоб помитися та переодягнутися.