Глава 8. Понеділок

Більше за все Аня не любила понеділок. Звичайно, майже кожна дитина не любить щопонеділка прокидатись рано та йти до школи або в садочок. Крім то, це був не звичайний дошкільний заклад. Мама наполягла віддати Аню до інтернату, де проходили лікування діти, що опинилися під обстрілами, пережили втрату рідних або мали інші психологічні проблемами, внаслідок війни. Мама була впевнена, що Аня хвора і потребує лікування. Як Аня не намагалась переконати батьків, мама була переконана, що так краще. Сама думка про те, що її відмовляють на цілі п'ять днів до вихідних, дратувала дівчинку найбільше, та вона вирішила сходити на розвідку. 

Прокинувшись, Анюта покрокувала до ванної кімнати. Неохоче вмилася і взяла тюбик зубної пасти з намальованим драконом. Вичавила пасту на щітку і поставила тюбик на місце. Ця ранкова процедура зазвичай займала декілька хвилини, але тільки не в понеділок. Хотілось якомога довше розтягнути час. Аня повільно чистила зуби і дивилась на себе в дзеркало. Раптом вона помітила, що дракон з тюбика, який стояв на рівні очей на поличці, наче ожив і почав вдивлятися в дівчинку. Аня заплющила міцно оці і простояла так певний час. Згодом подивилась одним оком на дракона. Переконалась, що їй марилось і розплющила обидва ока. Відмахнулась вільної рукою і знову заплющила очі. Їй привиділось. Вона закінчила причепурюватися і пішла на кухню до мами.

- Де ти ходиш? Давай швидше їж. Нам час виходити, щоб не запізнитися! – замість привітання промовила мати, чим ще більше засмутила дівчинку.

Після такого «доброго ранку» дівчинка вирішила не розповідати матері про те, що їй привиділось, щоб не наражатися на мамине суцільне занепокоєння і острахи на рахунок здоров’я доньки. І так було видно, що мати в не дусі, а Ані кортіло вмовили маму залишити її вдома.

- Мама, я не хочу їхати в той Центр, - вичавила з себе Аня замість привітання.

- Аня, ти ж знаєш, що ми повинні ходити на роботу, щоб мати можливість знімати цю квартиру?

- Ви ж віддаєте мене на всі дні до вихідних. Я хочу бути вдома, як тато повернеться. Він же мені обіцяв сходити до парку, - Аня починає плакати.

- Мені теж дуже не хочеться з тобою розлучатися! Ти ж у мене єдина донечка. Я за тебе дуже хвилююсь, щоб знову нічого не сталося, не дай Боже.. Якщо вийде, я обов'язково заберу тебе додому раніше. Добре? – відповіла мами, обійнявши дівчинку.

- Добре.