Глава 1. Страшний сон

Семирічна Аня, закривши голову руками та присівши на коліна і міцно притулившись до Землі, навіть не намагалась кудись заховатись від лиха. Жбурляючись вогняними кулями, над нею літало чудовисько і всіляко намагалось залякати дівчинку. Аня боялась навіть підняти голову догори, настільки їй було лячно. Нарешті вона зібравшись з силами підняла обличчя, щоб попросити вогняне чудовисько припинити жбурлятися вогнем. Аня підвелась, і цієї самої миті все припинилось. На небі нічого не було, а поруч з нею повсюди продовжувала догорати земля від влучень вогняними кулями та деінде виднілись залишки вогняного диму. Аня обернулась навколо себе – нікого не було. Цієї миті дівчинка відчула ніжний дотик і прокинулась. Це був сон.

Тато, присівши на край ліжка, ніжно будив донечку, торкаючись обличчя зворотною стороною долоні. Аня посміхнулася і простягла свої дитячі ручки для обіймів, як вона це зазвичай робила, коли тато її будив. Аня надзвичайно тішилась цими моментами свого життя. І цього разу дівчинка скочила від щастя, зачепивши свої іграшки, що стояли по периметру ліжка. Разом з тим, як Аня підвелась до тата, іграшки, одна за одною попадали на місце, де щойно лежала дівчинка і заповнили собою весь вільний простір. І вона разом з татом голосно розсміялись.

- Татко! Доброго ранку.

- Доброго ранку, Анюта. Час вставати. Вже субота настала. А у нас субота, це що?

- День прогулянок і морозива, - радісно промовила Аня.

Тато ніжно поцілував донечку у лобик і почав допомагати Ані ставити на свої місця іграшки. Серед останніх Аня взяла плюшевого ведмедика, обійняла його та поставила окремо від інших. Тато тим часом вийшов з кімнати. Дівчинка ще раз оглянула свої іграшки, потягнулась руками до гори і завмерла, згадавши свій сон. Довго їй розмірковувати не довелось, тому що мама голосно покликала дівчинку до сніданку. Аня швидко зібралась і побігла до кухні. Субота була найкращим днем на тижні, тому зволікати та гаяти час не хотілось.

Мати з неприбраним волоссям і забрудненими в борошно руками ще поралася по кухні. По всій кухні лежало багато брудного використаного мамою посуду, а тато тулився в кутку столу в єдиному чистому від муки і посуду місці, і читав новини в смартфоні. Стояла якась нервова, не схожа на суботній ранок атмосфера. Мати постійно поправляла свої великі окуляри, які з'їжджали на ніс і продовжувала щось смачне смажити на пательні. Нарешті тишу обірвав тато.

- Наше місто вже майже повністю під контролем окупантів. 

- Доню, йди почисть зуби та вмийся поки я тут закінчу, - втрутилася мама.

Аня зрозуміла, що батьки хочуть про щось поговорити без неї і мовчки пішла до ванної кімнати.

- Дмитро, мені не подобається твоя ідея поїхати назад, - звертаючись до чоловіка, продовжила Віра, - мама Ані.

- Не варто хвилюватися. Я туди і назад. Нічого зі мною не станеться. Я повинен забрати маму. Принаймні намагатимусь її вмовити поїхати, поки є можливість.

Дмитро зупинив рукою свою дружину, яка поставила щойно приготовану їжу на стіл та взяв її за талію, притискаючи до себе. У повітрі повисла тиша. Врешті решт Віра піддалась на обійми свого чоловіка і притулила його голову до своїх грудей. Дмитро поцілував свою дружину.

Аня вичавила зубну пасту з тюбика з яскравим намальованим драконом і поклала тюбик на поличку перед дзеркалом. Почистила зуби, дивлячись в дзеркало так, щоб було видно яскравого дракончика на тюбику. Вмила свої дитяче ніжне личко, наспівуючи і витерла обличчя м'яким, наче мамині руки, рушником. Після цього радісно вибігла з ванної кімнати і застала батьків як раз за поцілунком.

- Я все бачу. Ви любитися.

Після цих слів Ані тато відволікся і пригорнув Аню до себе, і вони втрьох завмерли так на деякий час в обіймах.

- Ну, давайте вже снідати, - перервала сімейну ідилію мати.

- Куди сьогодні підемо? – вминаючи перший млинець, спитав тато.

- Давайте в зоопарк. Ми ще не були тут в зоопарку, як приїхали. Я хочу подивитися на звірів, - з радістю відповіла Аня.

- Вау. Я думаю, що це гарна ідея! Мамо, а ти що думаєш? – додав тато.

- Я думаю, що ви дуже погано їсте. Я для кого це все наготувала?

- А ми з Анею це все зараз дуже швидко подолаємо. Правда, Аня?

- Так, ми все з’їмо, - радісно додала Аня і почала з татом їсти наввипередки. 

- Ух, мамо, як смачно! – доїдаючи млинець, нахвалював тато.

- Добре! Тоді давайте збиратись, - відповіла посміхаючись Віра.

Дмитро першим доїв і прибрав посуд в раковину. Аня здолала останній млинець, встала з-за столу і швидко вибігла з кухні. Тато намагався її піймати зі словами: "А мити посуд, хто буде?", - побіг за донечкою, намагаючись її наздогнати.

Дитячий сміх ще довго лунав у дитячій кімнаті, допоки мати прибирала на кухні. Натомість радість від сніданку улюбленої родини не змогла приховати смуток та напругу на її обличчі.