Розділ п'ятий. Фото на пам'ять

Ніколи не думав, що мені доведеться пережити цей день знову. Події нанизуються на трагічну нитку моєї долі, наче намистинки, і, врешті-решт, ця нитка не витримає та обірве моє нікчемне життя. Мені дуже важко просто спостерігати за всім цим, немов я лише сторонній глядач. Це гірше за саме пекло, хоча не здивуюся, якщо це воно і є.

Мати важко зітхає, оглядаючись навкруги. Її дивує, що ми все ще стоїмо біля того самого ставка, де кілька хвилин тому сиділа радісна пара: закоханий по вуха Володимир та байдужа облудниця Ганна.

Цей час настав… нарешті вона побачить все, чого я натерпівся! Коли перед нами з’являються дві чоловічі постаті, мати з щирою цікавістю на обличчі кульгає до них ближче, а я завмираю, вслуховуючись у розмову двох приятелів. Хоча я б це радше назвав монологом. Сергій без зупинки теревенить про свою Ірину, не даючи Володі змогу навіть рота відкрити. Він завжди був егоїстом, але на той час я закривав очі на цей незначний, здавалося тоді, недолік. Єдиний, хто помічав мене ще зі школи… і нічого, що він був першим, хто штовхав мене в неприємності, рятуючи власну дупу! Я просто не мав жодної краплі самоповаги, вважаючи це найкращим, на що я міг заслуговувати.

— … а вона дивиться мені прямісінько в очі… — натхненно лепече Сергій, розповідаючи про майбутню дружину.

Маю віддати їй належне, адже вона йому склала гарну пару! Не дивно, що він вважав саме її першою красунею на селі. Рибалка рибалку бачить здалеку. Він все життя обводив мене навколо пальця вважаючи себе за більш кмітливого, проте, настільки легко повівся на якусь другосортну брехуху! Яка іронія! Його прегарна Ірина була дуже гулящою дівкою. Про це кожна собака на селі знала! А наш розумник Сергій повірив лише тоді, коли я дозволив йому про це дізнатися на жнивах. Все своє нещасне подружнє життя він дивувався: звідки взялася така ненависть у його дружини? А все було, наче на долоні, бо вона ніколи й не кохала його! Вийшла заміж, через незаплановану вагітність. Ніхто не схотів брати її за дружину, крім до нестями закоханого йолопа Сергія. Народила вона йому сина, який вмер ще немовлям. Та Сергій й не знав, що то був йому не рідний син, від того й краялося бідне серце. Вони віддалялися все більше й більше одне від одного, проте, розлучення на селі — останнє діло. Терпіли й жили собі, а Ірина нагуляла ще одну дитину: так і народилася Тетяна. Мені було доволі смішно спостерігати як цей телепень запиває своє горе, потопаючи в ньому з головою.

Якби він тільки був мені справжнім другом… ми обидва були б живими та здоровими! Проте дозволити йому піти до пекла, не знаючи правди, я просто не зміг. Навіть дияволу було до смаку спостерігати за тим, як Сергій розмахує сокирою в хаті, де той завжди був зайвим. Та мушу зазначити, що з одного боку мені його шкода, а з іншого я заздрю тій рішучості, якої не вистачило мені самому!

Ми ніколи не спілкувалися про церкву, адже ця тема для мене була надто бентежною. Я не ладен був навіть язика повернути, аби запитати в найкращого, як мені тоді здавалося, друга: чи навмисно він скоїв зі мною таке? Я завжди подумки махав на це рукою, вважаючи, що Сергій — це дар, який я маю цінувати, нехай і такою ціною. Однак я мав би так само розрубати всіх тих покидьків на шматки! Безжально стратити їх та помститися за довгі роки знущань! Навіть в цьому Сергій досяг більшого успіху, ніж я.

— Володимире, ти взагалі слухаєш, друже? — сміється Сергій, висмикуючи мене з гнітючих роздумів.

Мати уважно розглядає двох парубків, які виглядають доволі розслабленими та веселими. Певно… вона очікувала на щось більш драматичне, ніж така безглузда розмова? Та для мене це була, мабуть, єдина надія на порятунок, попри те, що не було від кого чекати на допомогу.

— Так, звісно, — усміхається дурник Володька, який вочевидь загруз в якихось приємних думках. — Знаєш… хотів тебе спитати…

— На чому я зупинився? — питає Сергій, не звертаючи увагу на бажання друга поділитися чимось, що хвилює його.

Вперше я намагався відкритися йому, розповісти про те, що Ганна запросила мене до себе додому! Для мене було за щастя, що така дівчина звернула на мене увагу! Якби він тільки вислухав мене… якби піддав сумнівам щирість того лицемірного стерва! Можливо… я б дожив до своїх сорока років? Щоб трапилося зі мною, якби все склалося інакше? Став би я продавати душу… за таку безглузду помсту? Вони й без мене вміло карали себе щодня! У кожного життя склалося не найліпшим чином! Певен, навіть без моєї допомоги кожен з них потрапив би до пекла, але я був переповнений люттю та гнівом… ці почуття просто засліпили мої очі! Я погодився на все без вагань, спостерігаючи за всіма зі сторони та чекаючи слушної нагоди, аби здійснити таку жадану помсту! Не лише тим, хто скоїв зі мною лихо… я хотів помститися всім до одного… всьому цьому проклятому селу! Як би склалося все, якби я нікуди не ходив того дня… якби не повірив словам підлої дівчини?

— Він знову чимось завинив перед тобою? — питає в мене мати, вочевидь намагаючись зрозуміти нащо я показую їй цей спогад.

— Просто мовчи та спостерігай! — гарчу я на неї, відпускаючи спогад про Сергія та той безтурботний момент, коли я не знаючи нічого, що має статися за декілька годин, сидів та насолоджувався теплим сонячним дотиком й дзюрчанням спокійної річки.

Я закриваю очі та важко зітхаю, готуючись побачити те, що не просто ранило, а розірвало моє серце на шмаття.

Я розплющую очі, дивлячись як мати повільно ходить, оглядаючись в маленькій, захаращеній кімнатці. Великий килим на стіні ріже око строкатим, незрозумілим візерунком. Біля нього стоїть скрипуче, старе ліжко з трьома подушками та кількома ковдрами. А по середині стоїть стіл з облізлою білою краскою, на якому з’являється пляшка самогону та дві чарки. Мати дивується, піднімаючи на мене очі, аби почути пояснення, але я мовчу. Зараз і сама про все дізнається, звідки така нетерплячість?

Все всередині стягує від болю, і я ледве помітно згинаюся, стримуючи болісний стогін, коли до кімнати входить Ганна, тримаючи за руку Володьку, щоб затягнути його у своє відьомське лігво. Вона сміється, беручи до рук приготовану заздалегідь чарку й простягає її наївному дурнику. Він червоніє та випиває все за раз.