Розділ четвертий. Кривавий янгол

— Ганно! — кричить хлопець, з’являючись за моєю спиною, й проходить крізь мене, наче примара.

Його освітлені яскравим сонячним промінням очі дратують мене тим безглуздим та наївним щастям, з яким він дивиться на дівчину. Струнка й тендітна Ганна нагадує усміхнену ляльку, але тільки зараз я вбачаю зовсім не вроду, а таку саму бездушність, як і в симпатичній іграшці.

Варто хлопцю підійти до неї ближче, вона заправляє пасму волосся за вухо, грайливо опускаючи очі. Цікаво… вона в захваті від себе? Ця дівчина грає почуттями простодушного нікчеми, що наївно вірить в усі ці дешеві жіночі трюки, коли насправді вона відчуває до нього лише огиду та зневагу. Її друзі в цей самий час стоять поруч зі мною та матір’ю, спостерігаючи за милою бесідою тих двох на ставку. Надія тихо сміється, затуляючи свого рота рукою. Павло ж виглядає доволі серйозним та напруженим, адже навіть така безталанна гра його коханої Ганночки доводить хлопця до приступу ревнощів.

Вони розпочали це випадково… доволі безглуздий жарт раптово перетворився на доволі захопливий розіграш. Дурник Володька повівся на таку нісенітницю! Невже він несповна розуму? Хіба така вродлива дівчина взагалі ладна подивитися на нього не інакше, ніж на вигнанця? Проте він й справді довіряє її чарівній усмішці та словам, в яких вбачає увагу та турботу про себе. Вистачило такої дрібниці, аби легковірний Ткач по вуха закохався в цей милий образ чуйної дівчини, якою Ганна ніколи й не була!

— Господи, невже він такий безголовий? — каже Надька крізь сміх, намагаючись привернути увагу зосередженого Павла.

Так. Зараз він геть не схожий на того зогнилого зсередини, смердючого п’яничку. Перед нами стоїть молодий та статний парубок, за яким вочевидь бігає чимало дівчат. Надія тамує подих, розглядаючи привабливого хлопця закоханими очима. Вона завжди прагнула бодай якось привернути його увагу, проте, Павло незмінно дивився лише на одну єдину дівчину — Ганну. Певно, врешті-решт, вона змирилася з тим, що ці карі очі ніколи не дивитимуться на неї з тим самим захватом та любов’ю. Однак Надя інколи робить ненав’язливі спроби залицяння, аби дізнатися, чи остогидла Павлу її найкраща подруга. Ця клята змія Надька починає награно реготати з незграбного Володьки, адже ладна зі шкіри лізти, прагнучи отримати омріяне схвалення. А Павло, здається, вже й не радий, що вв’язався в усе це.

— Замовкни, — невдоволено бурчить хлопець, роблячи погляд ще більш зосередженим, адже той клятий Ткач безтурботно сидить поряд з красунею, торкаючись її руки своєю.

Це неабияк дратує Павла, проте, він стримується, передбачаючи феєричну розв’язку, яка неодмінно поставить того безхребетного йолопа на місце! Хто він такий, аби навіть припустити, що Ганна може відчувати щось до такого жалюгідного хробака?!

— Я навіть уявити не могла, що він поведеться! — продовжує грати з вогнем Надія. — Гарно я все вигадала, еге ж? Ганна вміло обводить цього бовдура навколо пальця! Оце сміху буде, коли він нарешті все зрозуміє! Яка дівчина подивиться на такого нікчему? Він, певно, про себе надто високої думки, якщо вважає, що вартий уваги! Інше діло ти, Павле!

Надійка завжди мала славу завзятої витівниці та пліткарки. Я часто спостерігав ще зі шкільних років, як вона безперервно теревенила на вухо Ганні. Можливо, через цю загадкову мовчазність я й сприйняв Ганну за іншу людину? Насправді ж її язиката подруга просто не давала змоги бідолашній проявити своє потворне нутро.

Після закінчення школи я був безмежно радий зустрітися з Ганною й поговорити без її «постійного супроводу». Коли вони повернулися на літо до села, аби перепочити від навчання в місті, я працював різноробом, який навіть мріяти не смів про щось більше. Мене здивувало, що я почав натикатися на Ганну після роботи, ба більше ми могли пробалакати ні про що цілу годину! Дівчина проявляла зацікавленість та навіть фліртувала зі мною, начебто ненавмисно торкаючись до мене кінчиками пальців, або плечем. Її шкіра здавалася мені настільки шовковистою та лагідною, що я ще довго фантазував про нашу зустріч перед сном, пригадуючи той випадковий дотик та її струнку талію. Ганна полонила моє серце й думки, з’являючись переді мною, немов янгол, який спускається з небес до мене задля невимушеної розмови.

— Ти взагалі колись стулиш пельку, га? — гарчить на бідолашну Надьку кароокий красень. — Ти заважаєш!

На мить дівчина жахається надто палкої реакції парубка, проте, одразу опускає очі, наче шкідливе дитя. Її помітно чіпляє таке зневажливе ставлення Павла, але Надя швидко про це забуває… варто її сумним очам зустрітися з його роздратованим, однак диявольські привабливим поглядом! Дівоче серце ладне вистрибнути йому в долоні, якби він лише попрохав її про таку дрібничку! Вона віддала б йому геть усе, аби він так пристрасно дивився на неї, а не на дурноголову Ганну, в якої крім гарненької зовнішності немає нічого за душею!

— Вибач, Павле! — засмучено тягне Надія. — Я просто хотіла трохи підбадьорити тебе! Завтра нарешті він про все дізнається, а ми будемо поряд, аби не проґавити його збентежений вираз обличчя! Я візьму батьківський фотоапарат… Полароїд. Зовсім новенький! Тато купив у відряджені. Оце будуть кадри!

Вже й підкупити намагається? Отака в нашої Ганночки подруга! Перед неї солов’єм співає, а за спиною тримає гостре лезо, напоготові встромити його за будь-якої нагоди! Не дивно, що вони після моєї смерті всі розбіглися в різні сторони. Навіть таке «щире» кохання Павла та Ганни не витримало перевірки. А Надька взагалі дьору дала, аж п’яти й блищали. Перевелася навчатися в інше місто: якомога далі від своїх друзів. Боялася, що вони, врешті-решт, нагадають кому саме належав цей хитрющий план, яким вона так завзято хизувалася все літо. Ця трійка боялася наслідків, але ніхто не став розслідувати обставин смерті такого нікчемного хлопця, яким я був за життя. Всім відверто було байдуже.
Однак яка іронія! Вони забули про свій вчинок, проте, їхня повторна сутність сама спотворила їхні життя. Ніякого покарання не знадобилося. А головне… кожен з них звинувачував інших в усіх негараздах, які коїв власними руками. Кожне лихо повертається до того, хто його заподіяв. Воно завжди пам’ятає про свого господаря!