Розділ 12

Компанія вже давно планувала вибратися кудись за місто й трохи погуляти. Приводу не потрібно було – дай тільки можливість. Ось так і сталося, що всі вони в якийсь день кинули свої справи та поїхали за місто.

Невеличка зона відпочинку стала найкращим варіантом, адже окрім великих альтанок з мангалами поруч, тут ще було й величезне озеро, в якому можна покупатися та скай-парк. Звісно, що останнє було розвагою для дітлахів, але, трохи хильнувши, трейсери подалися вмовляти наглядача пустити і їх туди. Чоловік, звісно ж, пручався, але хлопці не полишали надій все ж отримати доступ до привабливого варіанту для тренування.

Компаній на території розташувалося декілька, але вони не заважали одна одній, бо місця вистачало усім. Навіть музика, що дивно, не стала фоновим шумом, поєднавшись з кількох композицій.

Андрію подобалася ця атмосфера раптового свята. Вже дуже й дуже давно він не розслаблявся ось так – не вистачало часу, та й не було з ким. Сьогодні він, як і всі інші, дозволив собі трохи розслабитися, то ж напруга спала. Єдиним, хто не пив, був Міша. Всі сміялися, кажучи, що він просто замалий для цього, але у Дольського не виникло навіть сумнівів – це свідомий вибір вовченяти. Втім, він не кривився, дивлячись на веселощі п’яних друзів, і навіть на тверезу голову підтримував їхні шалені ідеї.

Трейсери розважалися, як могли, викликаючи посмішки у всіх, хто теж відпочивав неподалік. Компанія чоловіків, котрі сиділи у сусідній альтанці, не раз і не два весело щось коментувала, дивлячись на хлопців. Хтось, здається, навіть підійшов познайомитися ближче, то ж дуже скоро знайшлися спільні теми й цікаві історії з минулого. Як з’ясувалося – у старшій компанії всі були колишніми борцями й раз на рік саме у цей день зустрічалися, бо це був день народження їхнього тренера.

- Ну ви смішні, хлопці! Стрибати – то, звісно, добре, але силу ніщо не замінить, - сміявся кремезний Микита, дивлячись на фінти, що виробляв Сонік.

Поруч з чоловіком стояла і його донька Ксюша. На відміну від батька, вона була маленькою та тендітною. З першого погляду можна було б подумати, що вона та ще тихушниця, але Андрій одразу ж зрозумів, що це не так. Дівчина раз по раз кидала жадібні погляди на його друзів й задумливо накручувала пасмо волосся на палець. При цьому вона постійно закушувала нижню губу, наче імітуючи спокусливу невинність. Дольському такі дівчата не подобалися – занадто хижими були по своїй натурі. Та й в тому, що приятелі не кинуться до неї теж був впевнений – попри цілком жіночні форми, вона все ще була неповнолітньою дитиною. Про це, наче випадково, згадав її батько, вважаючи, що його «цнотливу квіточку» можуть тут занапастити.

«Треба буде про всяк випадок поговорити з хлопцями», - вирішив Андрій, помітивши, як Ксюша не зводить очей з Міші. Той саме встиг зробити сальто, але не втримався й гепнувся на спину. Лежачи на піску, хлопець реготав, хоча навіть виглядало падіння доволі болісно. Сонік простягнув руку, й малий схопився за неї, миттєво стаючи на ноги. Вовченя трохи скривився, а Дольський перевів швидкий погляд на доньку борця. Та пильно спостерігала за малим, задумливо надуваючи кульку з жуйки.

Мішель мимоволі слідкувала за Настею – та, розуміла чи ні, але цього вечора вкотре наповнювала свій паперовий стаканчик по самі вінця алкоголем й спустошувала його. Нехай це й було лише вино, але захмеліла білявка доволі швидко. Це наче додало їй хоробрості, і в якийсь момент дівчина зважилася підійти до Андрія.

«От дурепа!» - подумки ляснула себе по лобі Міша, але зупинити не встигла.

- Андрію, я б хотіла з тобою поговорити, - тихо звернулася Настя до хлопця.

- Про що? – не став викручуватися він.

- Про нас. Точніше… - Настя знітилася, згадавши, як сильно він ненавидить це саме «ми» в її виконанні. - Андрію, я не розумію – що я зробила не так? Раніше ти завжди повертався до мене, але зараз…

- Настю, годі сирості й шмарклів, - холодно відповів, побачивши, як в куточках очей вже збираються сльози. Ось цю рису в Насті він ненавидів – як щось трапляється – одразу рюмсати починає. Ніякої жалості не було – лише роздратування та гнів від цієї слабкодухості.

- Вибач, я… - вона швидко торкнулася долонею очей й опанувала себе. – Андрію, я просто хочу бути поруч із тобою, ти ж знаєш. І якщо це твій спосіб покарати мене за щось…

- Настю, облиш. Годі удавати, що я завжди все роблю лише для того, щоб викликати у тебе певні емоції. Зараз мені просто подобається Юля, і саме тому я тримаю її поруч. Вона, на відміну від тебе, не дзижчить постійно над вухом про любов та відданість. Коли набридне – може повернуся до тебе, а, може й ні. Хто знає? В будь-якому випадку не треба мене доймати своїми «відвертими розмовами». Ти з самого початку знала правила – я не той, хто серйозно сприйматиме стосунки з кимось, - він схрестив руки на грудях й цідив кожне слово, немов забиваючи цвяхи у кришку домовини кохання Насті.

Мішель було боляче бачити дівчину такою, але те, що сталося далі, взагалі вбило. Настя з усіх сил трималася, що б не розплакатися, коли видавила з себе:

- Я знаю про це, але нічого не можу вдіяти, бо дійсно люблю тебе…

- Андрію, вона знову тобі набридає? – Юля підскочила до хлопця, одразу ж впиваючись у його губи пристрасним поцілунком. Його руки самі собою опустилися та міцно стисли сідниці дівчини, притискаючи її до себе. Дольський навіть очі прикрив від насолоди – для нього Юля все ще була незвіданим фруктом, який кожного разу дарував новий приємний смак.