Розділ 3

«Блін, дівчат капустою намагаються нагодувати, щоб груди росли, а чоловіків – кашею? Що за фігня?!» - чомусь лише це спало на думку, коли вони попрямували до ліфта. Ні, були, звісно й інші, але всі – суцільна лайка. Кількома мовами, між іншим!

Їхати кудись з оцими двома точно не хотілося, але ж вони навряд її відпустять. Знала таких – точна копія Сергія. Той як собі в голову щось втовкмачить, то хоч стій, хоч гопак танцюй – робитиме своє.

Нога дійсно дуже сильно боліла й за інших обставин дівчина б зраділа допомозі, але ситуація, скажімо відверто, була дурнувата. В голові так і крутилися страшилки про те, як дівчат відвозять до лісу й ґвалтують. З іншого боку – вони, якщо, звісно тільки не відмінні актори, дійсно вірять у те, що вона – хлопець, то ж навряд чи їй є чого боятися. Адже ж так?...

Схаменулася лише тоді, коли її підвели до спортивного автомобіля насиченого синього кольору. Одразу ж визначила модель, бо вже чимало їх бачила, машинка не з дешевих - Mercedes AMG GT 43. Закинули на заднє сидіння доволі жорстко, так, з хлопцями ніхто надмірно панькатися не буде. Торби полетіли до багажника й склалося враження, що з ними й то були ніжніші.

Сонік всівся за кермо й одразу ж повернувся до Міші.

- Ну?... – протягнув він через кілька мовчазних секунд.

- Що «ну»? – не зрозуміла дівчина.

- Куди тебе везти?

- Додому, - бовкнула, й примружилася, зрозумівши, яку дурість сказала.

- Це добре. До мене влаштує? – засміявся Женя.

- Ягідна, 12, - випалила на одному диханні, злякавшись, що той дійсно відвезе її до себе.

- Так би й одразу, - посміхнувся русявий.

Весь цей час його приятель прискіпливо вдивлявся в обличчя Мішель, і від цього ставало ніяково. Щось ідея з розіграшем тепер не здавалася такою смішною. На щастя, як тільки під’їхали до потрібного будинку, як із-за рогу вийшов Сергій. Першою думкою було сховатися від нього, але здоровий глузд переміг – прочуханка від приятеля не здавалася такою страшною, як те, що Сонік та Андрій можуть дізнатися, де саме вона живе.

Не встигла машина повністю зупинитися, як Міша вже відкрила двері й вистрибнула, привертаючи увагу Сергія.

- Стій! – встиг лише гримнути другий пасажир й теж вийшов з машини. – Тобі однієї ноги мало? – прогарчав він, нависнувши над дівчиною. Та здивовано обернулася на нього, потім на приятеля й відчула, що опинилася між двох вогнів. Автоматично зробила крок назад і зойкнула, ледь не гепаючись знову на асфальт. – Бісове дитя! – зовсім недобре гримнув хлопець, встигнувши схопити її за руку й втримуючи від падіння.

- Ану відпусти, - до них вже підлетів Сергій, а в його очах горів пекельний вогонь.

- Тебе забув спитати, - голос нового знайомого звучав, наче удар батога. Міші здалося, чи він спробував так само як вчора Сергій, змусити її стати позаду себе?!

- Брейк! – встиг втиснутися між ними Сонік, смішно розставивши в різні сторони руки. – Та годі вам, вчора ж, наче, всі непорозуміння вже вирішили. А ти чого малого схопив? Невже думаєш, що втече з травмованою ногою? – він повернувся до друга, й той невдоволено засопів. Потім Андрій виразно подивився на Сергія й розтис пальці. Міша вже була готова до цього, то ж обережно стала й випрямилася невинно кліпаючи очима. Напевно для дівчини таке й було нормальним, але ж не для хлопця!

- З тобою все гаразд? Виглядаєш якось дивно, - схмурнів Сонік.

- Є…так, - швидко зрозумівши, що саме його здивувало, сказала вона.

- Що сталося? – Сергій недобре поглядав то на подругу (від цього аж дупа заболіла від передчуття майбутнього наганяю), то на хлопців.

- Я не помітив малого й випадково збив його. Через це він вивихнув ногу, то ж ми вирішили допомогти, - сухо пояснив Андрій. Три пари очей повернулися до Міші, наче її слово було вирішальним.

- Саме так все й було – випадково штовхнув мене, я впал… впав, і ось, - на підтвердження своїх слів, навіть ногу підняла, щоб Сергій краще роздивився.

- Гаразд, - наче все ж вирішив, що йому сказали правду, кивнув приятель. – Добре, я тоді далі сам. Дякую за допомогу.

- Будь ласка. То ж була моя провина, - вже спокійніше відповів Андрій. Ох, щось підказувало Міші, що він не такий простий, як здалося, на перший погляд – очі он як блищать від гніву, та й кісточки на руках побіліли від того, як міцно він стискав кулаки.

Тим часом Сонік вже дістав з багажника пакунки й віддав їх хлопцеві.

-Може допомогти? – ввічливо запропонував, але, почувши відмову, наполягати не став.

Як тільки машина зникла за рогом, друг повернувся до Мішель і недобре примружився:

-Якого біса тільки що сталося?! – ох давно вона не чула такої злості в його голосі. – В тебе що, взагалі клепки в голові немає – сідати з незнайомцями в машину?! Та ще й з вивихнутою ногою! Ти б навіть втекти від них не змогла б!

- Я не очікувала, що все станеться саме так. Вони з’явилися, наче нізвідки, - знизала плечима дівчина. – Та й що мені було робити? Я намагалася відмовитися, але результат лишився незмінним!

- Зателефонувати мені! Ти мала зателефонувати мені й усе!