Розділ 2

Після вчорашньої прогулянки та сутички, дівчина довго спала – організм наче вирішив перезавантажитися, засвоюючи нову інформацію. Було дійсно цікаво удавати, що вона – хлопець й бачити, що спілкуються у суто чоловічій компанії не так, як з нею. Лише Сергій інколи кидав несхвальні погляди, проте мовчав. Вперше за довгий час Мішель не відчувала себе неповноцінною, і від того ставало легше.

Втім, були й свої неприємні моменти. Наприклад – чималий синець на обличчі. Добре ще, хоч батько рано пішов на роботу й не заглядав до неї у кімнату. Тоді б влетіло і їй, і Сергію, що не додивився.

Полежавши ще трохи, дівчина піднялася й почала розпаковувати численні коробки. Вони з батьком переїхали у цю квартиру лише кілька днів тому й досі так і не розібрали всі речі. Та й ні до чого було – нові меблі привезли тільки вчора.

Перебираючи речі, дівчина з сумом згадувала їхній колишній будинок. Його продали, й натомість купити двокімнатну квартиру. На жаль, з батьковим бізнесом теж частково довелося попрощатися – половиною автомайстерні тепер володів якийсь заможний німець. І хоча їхнє життя суттєво змінилося, Микола Павлович ніколи не сумував через це – гроші врятували його доньку. Заради цього не було шкода нічого. Чи могли бути хоч якісь сумніви?

Свого батька Мішель любила – він змалечку обожнював її й усюди таскав за собою. З радістю вчив тому, що таке автомобіль, та як його лагодити, і як робити усілякі «чоловічі» справи. З дружиною вони розлучилися вже давно, й Інесса майже одразу одружилася з іншим. У дівчини якось не складалися стосунки з вітчимом, хоча вона й намагалася знайти спільну мову. Знесилена спробами, Міша поставила мати перед фактом – або вона житиме з батьком, або втече з дому. Жінка знала дурнуватий характер доньки й була впевнена – та саме так і зробить. Навіщо гадати, якщо свого часу саме так і вчинила Інесса? До речі, саме тоді молода дівчина познайомилася з туристом Миколою та вискочила за нього заміж. До України вони вже поверталися удвох.

Минуло багато часу, й з мамою у Мішель були дуже теплі стосунки, однак настільки рідною, як батько, вона так і не стала. Звісно, Інесса щиро кохала доньку й переживала, почувши діагноз. Навіть прилетіла й майже місяць знаходилася поруч, залишивши молодших дітей в Іспанії. Дівчина була вдячна їй за це, але почувалася дивно, наче то не мама прилетіла, а нехай і близька, проте малознайома людина.

Знову занурившись у власні думки, дівчина й не помітила, як розібрала майже все кухонне приладдя й дрібнички, котрі мали бути у коридорі. Все інше вона встигне розібрати ввечері, а, може й завтра – це не до спіху.

Протерши холодильник, Мішель раптом зрозуміла, наскільки зголодніла – востаннє їла ще до того, як пішли з Сергієм до клубу. Цікаво, а чи снідав чимось батько? Полиці були порожніми, та й брудного посуду не лишилося.

«Певно, доведеться таки йти до магазину», - з незадоволенням подумала. Все ж «світити» синцем не дуже хотілося.

Швидко зібравшись, дівчина попрямувала до магазину. Вона ненавиділа шопінг, але цього разу відкараскатися не вийшло б – додому потрібно було купити не лише продукти, а й чимало важливих дрібниць. Можна було б почекати батька, але ж тоді не залишиться часу на приготування вечері, та й ганяти втомленого чоловіка ще й між полицями не хотілося.

Не зрозуміла як, але вже через годину Мішель стояла посеред торговельного центру з чотирма величезними торбами. Ну, добре, сюди вона їх ще якось допхала, а далі як? Майже всі гроші залишила на касі, то ж навіть на таксі б не вистачило. Позаду почувся якийсь галас, але вона не стала звертати на нього увагу – це ж не бійка, як було вчора – просто якісь шибеники регочуть, наче коні. Ще раз нахилилася перевірити, чи, раптом, не стали торби легшими, а коли піднялася – майже одразу полетіла долілиць на підлогу від сильного удару в спину. Нога неприємно хруснула.

-Maldito sea! – вирвалося крізь зуби, а поруч почувся чоловічий стогін.

-Та годі тобі з мене стібатися! Я дійсно майже нічого з того, про що ти говориш, не пам’ятаю – сам же бачив, що трохи не розрахував власні сили,  – насмішкувато сказав Андрій, навіть не піднімаючи очей на друга.

- Ой, наче нам вперше по пиці отримувати! Було весело, хоча обличчя ще й досі болить, - Сонік торкнувся синців й скривився від болю.

- Тобто те, що нас ледь поліція не схопила, ти навіть не згадуєш? – і знову ця іронічна посмішка на вустах хлопця.

- Ну це нам точно не загрожувало. Кажу ж – малий виявився доволі розумним і зробив так, щоб нашу втечу навіть не помітили.

- До речі, що він взагалі там робив? Хіба дітей пускають у такі клуби? – Хлопець швидко розвернувся, продовжуючи йти спиною вперед і дивлячись прямо на Соніка.

- А біс його знає. Напевно, з тим другим, Сергієм, прийшов, то ж в них нічого питати не стали.

- Якби я тебе не знав, вирішив би, що ти фанатієш від цього малого – стільки захвату у голосі, що аж бридко стає, - скривився, наче відчув сильний сморід, Андрій. Потім швидко розпакував новенькі бездротові навушники й вставив їх у вуха, перевіряючи звук.

Реклама цього разу не збрехала, і гаджет працював саме так, як і очікував хлопець – музика лунала чітко, без запізнень й неприємного шарудіння, а сторонні звуки повністю глушилися. Андрій підняв очі, щоб подивитися на світ з новою озвучкою, але зрозумів лише, що  друг волає щось йому, намагаючись вхопити за руку.