| Розділ 14

   А між тим, якби Констанція поводила себе спокійніше, то посланець побачив би її раніше. Її б вивели разом з іншими дівчатами, і не тримали б під замком на третьому поверсі. Як вона зрозуміла, що поверх саме третій? Слухаючи кроки виродків, що час від часу заходили до неї. Стільки сходинок не могло бути між двома поверхами. А для чотирьох – забагато. Зрештою, хто бачив у Джизз-Іларі такі високі будівлі? Два-три поверхи тут будують, та й все. Це ж не острови Делібрину, це місцеві мешканці могли й на десятому, і на двадцятому поверхах проживати…

   Старший (його так всі тут називали, ніколи не згадуючи справжнього імені) спершу зрадів, коли побачив вродливу синьооку полонянку. Мішана кров! Таких клієнти люблять. Її принесли від Салкана – чи то сестра його це була, чи родичка далека, біс його зна. Салкан був винен. І якщо раніше йому вдавалось розплачуватися своїми зіллями, то зараз вже розмір боргу значно виріс. І Салкан знайшов вихід, продавши свою “сестричку” до борделю. Тепер борг було закрито. Аж поки цей псих-наркоман знову не програється, але це вже буде інша історія.

   А дівчину звали Кеїша, хоча це – тимчасово. До нового життя завше потрібно заходити з новим іменем, тому Старший і хотів поспілкуватися з новою робітницею на цю тему. Та й взагалі, познайомитися. В цьому й була помилка власника борделю, він не знав, на що здатна смуглява красуня. А Салкан – не попередив, ні про що таке він не говорив і близько.

   Коли Старший зайшов до кімнати – Кеїша лежала обличчям до підлоги та трималась за живіт. Виглядала блідо, наче птиця зранена. Старший скривився, звернувся до одного зі своїх охоронців:

— Ну що за неподобство? Ти що, не міг нормально її нагодувати, води дати?

— Так я давав води! І говорив з нею. Це ще вона просто від зілля не відійшла.

— Салкан – ідіот. Ще б більшу дозу дав, щоб взагалі дівку приспати навіки – Товстун зітхнув та обережно підійшов до дівчини:

— Гей, Кеїшо… Тебе ж так звуть? Я не принесу тобі зла, я…

   Закінчити речення Старший не встиг. Дівчина внизу раптом різко підскочила та кинулась на нього. Вона рухалась швидко, немов кішка, жоден з двох охоронців не встиг зреагувати – провидиця накинула товстуну на шию ланцюга, яким її прикували до металевого гаку в підлозі. Різко притиснула Старшого до себе, скрутивши свою руку так, щоб ланцюг впився в шию товстуну. А в її другій руці з’явився холодний вогник сіро-блакитного кольору. Долоню з заклинанням вона націлила на двох посіпак власника борделю.

   Перед очима у неї відразу з’явились чорні мурашки, провидиця буквально відчула, як пальці холонуть та не хочуть слухатися. Нумо, ще трохи! Трохи більше сили!...

   З дозуванням, звісно, Салкан трохи переборщив. Але й сама Констанція не дарма стільки часу проводила за медитаціями. Тому й змогла взяти свій розум та тіло під контроль трохи швидше.

— Назад! Назад!

   Дівчина оголила рівні зуби, в її очах недобре блиснуло. Один з охоронців виставив руки перед собою, показуючи, що не збирається заподіювати лиха. А от інший дуболом помилився. Він зробив рух. Хотів дістати щось з-за пояса, либонь. Гадав, що полонянка не встигне. Але Кеїша встигла. Світлий вогник з її долоні швидко вирвався вперед та вдарив охоронця в груди. Спалахнуло білим, у кімнаті враз стало гаряче, наче від пустельного вітру. Чоловік закричав, а його тіло підкинуло майже до стелі. Він загорівся.

— Уб’ю! – Крикнула вона та спробувала сотворити ще одне заклинання.

   Однак Констанція швидко відчула, що в неї підкосились ноги. Тіло ще не відновилось достатньо, магія забирала багато сил. І зовсім трішки тиск ланцюга на масивну шию Старшого ослаб через це. Чого було достатньо, щоб товстун різко зігнувся та перекинув дівчину через своє тіло; насправді під прошарками жиру, десь там, під круглим животиком та в пухких ручках ховалася ще й яка фізична сила.

   Вона впала додолу, але ланцюг не відпустила. Товстун вдарив ногою провидицю, рвонув ланцюг на себе та вдарив ще раз. Повис зверху над дівчиною, даючи волю своєму страху, що тепер перекинувся гнівом:

— Ах ти сучка! – Закричав Старший та стукнув її кулаком по голові.

   Охоронець, котрого Кеїша вдарила магією, продовжував вовтузитися на підлозі та верещати. Білий вогонь обпалив йому броню, на шкірі запеклася кров. Його “колега” водив очима то туди, то сюди. Наче застряг на місці, не міг збагнути, що робити: кинутися допомагати босу, чи взятися за напарника.

— Сучка! – Він вдарив ще раз. І дівчина обм’якла.

   Старший повністю стягнув з себе ланцюга, одразу перекинув його на шию полонянці, швидко обмотав. Встав сам та підняв дівчину над собою, немов тушку:

— Що ти твориш?! Ти магію у нас знаєш, так? Думала, допоможе? А от хрін!

   Дівчина намагалась вивільнити горло, руками вчепилась у ланцюг, на якому тепер висіла. Товстун голосно засопів. Через декілька секунд відпустив хват. Кеїша впала та важко задихала.

— Чого ти вовтузишся з цим придурком? Ходи сюди, зв’яжи її нормально!

   Той з охоронців, що залишався на ногах, швидко закивав, слухняно підбіг до боса. Товстун скривився, коли поглянув на дівчину, що тепер хапала повітря. Далі він обернувся до іншого лоботряса, того, що продовжував кричати внизу. Горіння практично припинилося.

— Та годі верещати, ти що, дебіл? Тебе спалили, убили? Закрийся зараз же! Сором ходячий!

   Обпечений бідолага стулив пельку, тільки гарчав крізь зуби. Перестав вовтузитись. Він підвівся, оглянув обпалену броню. Шаленим поглядом втупився в Кеїшу:

— Я… Я… Ти…

— Стулися, кажу тобі! Облиш в спокої, все, досить. Не чіпайте її. Міцно зв’яжіть. Сьогодні без вечері залишається. Зачекаємо, поки більш покладистою стане. Все!

   Старший дав свої розпорядження та поправив комірець сорочки, який трохи з’їхав після того, що наробила полонянка. Вона повільно відповзла до стіни, спробувала підвестись. Тихо простогнала:

 — Та пішли ви…

   Товстун у відповідь тільки посміхнувся. Але без злоби. Його хлопці підійшли до Кеїші з міцним шнурком в руках. Один взяв її за волосся та заламав руки. Інший почав знерухомлювати.

— Подумай над своєю поведінкою. Я ще зайду до тебе завтра. І ми спробуємо поговорити. Надіюсь, ти мене почула. Повір, зіронько, може бути набагато гірше.

   Шнурок боляче впився в передпліччя та щиколотки. Її зв’язали міцно, і поклали в максимально незручне положення. Щоб тільки дихати можна було, та й те, через зусилля.

— І як вона тільки гак з підлоги витягла? – Здивовано запитав у всіх одразу уцілілий охоронець.

— Ти краще спитай у неї, як ланцюг змогла стягнути? І замок відчинити? От сука, а?

— Закінчуйте там, менше балакайте. У нас є справи. Нахрін вам її відповіді?...

   Врешті, Констанцію залишили в спокої. Світло погасили зовсім, а двері – зачинили. Вона тихо застогнала та пустила з очей декілька сліз. Ні, не від болю, скоріше від образи, що не вистачило сил вразити хоча б одного виродка на смерть. Хтось інший на її місці можливо б проявив більше хитрощів, однак Кеїша була не така. Вона й хвилини не витримала б штучно посміхатися цим сволотам, чи загравати з ними. Скоріше – вона б із задоволенням познімала з них скальпи, якби тільки не підвела магія. Щоб відновилась здатність до чаклунства, потрібен відпочинок та відсутність стресу.

— Клятий Канітар… Здохнеш…

   Лисий психопат з Міста Тіней якимось чином витягнув з неї стільки душевних сил, скільки вона не витрачала за роки своєї діяльності як провидиця. І це ще вона безпосередньо з ним не боролась. Тільки пригнічувала магічні сили, щоб дати можливість хлопцям в будинку зробити свою справу. Скільки ж тепер часу знадобиться, щоб повернути їй себе колишню?...

   Як би там не було, а залишалось тільки спокійно лежати та мовчки очікувати, що ж буде далі. Тому що звільнитися від тих вузлів, якими її щедро нагородили ці покидьки, для дівчини було неможливо.