| Розділ 11

   Її руки тремтіли, а серце відмовлялося поки повірити в те, що сталося. Тхарсі й Ратшата більше немає, і не буде ніколи, а вона залишилась зовсім сама. Констанція пообіцяла посланцю покинути місто – так і зробила, врешті. Не стала баритися ні день. Для помсти за друзів сил зараз не вистачить. Потрібно відновитися.

   Як тільки вона повернулась додому на неслухняних ногах – почала збирати речі, взяла зовсім трохи їжі, одягу, усі збережені гроші, та покинула оселю. Золото було потрібне – у якій би прірві ти не опинився в цьому житті, а гроші завше можуть покращити ситуацію. Що в степу серед диких воїнів, що тут, у джунглях.

   В голові паморочилося. Дорогою додому вона декілька разів ледь не впала на землю. В ранкових сутінках хтось із сусідів либонь подумав, що дівчина геть п’яна, але на той момент Кеїші було зовсім байдуже, хто і що там може помислити.

   Констанція зайшла до будинку, безсило опустилась на ліжко, згорнулась калачиком. Їй потрібно було трохи часу, щоб повернути хоча б частину сил.

   Паскудно було на душі від думки, що рідний батько відправив за нею душогуба. Посланець сплутав усі карти, увірвався до її життя та обернув його навспак. Чим би завершилось протистояння з агресивним чаклуном, якби не служитель Ордену? Чи вижив би посланець, якби не вона? І чому він не став її убивати?

   Посланець – не проста особа. Добре підготовлений... Він зміг двічі її обманути, і це викликало у дівчини тривогу. Вперше це сталось, коли  під виглядом звичайного чоловіка з проблемою в житті відвідав її у наметі. Вона намагалась тоді відчути нутро незнайомця, його енергетику. Не вдалося. Жодного передчуття, чи підказки тоді не побачила Констанція.

   Вдруге обман вдався, коли провидиця занурила посланця до гіпнозу. Намагалася проникнути до найбільш прихованих закутків його свідомості, дізнатися про справжні наміри. І що? Він легко зміг наговорити їй купу всілякої дурні, як і раніше. Сплутати сліди. А вона – не пересічна ворожка-шахрайка з ринку. Кеїша вважала себе досить хорошою провидицею, так воно й було, чесно кажучи. А тут – їй не вдалося розкусити людину “люблячого” татуся з Ордену…

— Не витримала мама тебе. Померла. Тепер ти й мені такої долі бажаєш – Злобно говорила дівчина сама до себе, та ніяк не могла затягнути ремінець на сумці.

   Пальці й далі не слухались її, чи то від хвилювання, чи від пережитого навантаження у магічній боротьбі. Якщо до цього інколи приходила до Констанції думка, що можливо й слід було якось налагодити стосунки з батьком, що не такий вже й він поганий. Просто – характерний. То тепер від такої ідеї й сліду не залишилося. Подалі, подалі від старого треба триматися. Кеїша тепер щиро не розуміла, чим відрізняється по своїй суті пришелепкуватий чаклун Дієро Канітар, що займається жертвоприношеннями, та фанатик Ордену, її батько, котрий готовий відправляти смерть для всіх, хто не входить до його картини світу.

   Вона покинула район, що вже встиг стати рідним, непомітно, ні з ким з місцевих не попрощавшись. Поспішала – можливо, щось і забула взяти з собою. Голова все ще працювала погано, думки плуталися.

   Караван шукати дівчина не стала – вона вийшла за місто через західні ворота, прямо там, де знаходилися міські стайні. Очі провидиці відразу звернули увагу на красивого сірого жеребця, якого намагався кудись вести телепень в броні міської варти. Співпало так, що багато людей не проходило зараз повз нього. Інших солдатів теж не було видно.

   Кеїша принишкла біля розлогого куща та спостерігала за тим, як самотній молодик щось приповідав біля благородної тварини. Чимось був незадоволений. А кінь гордо стояв та навіть не думав підкорюватися людині, високо підняв голову. До тварин потрібен підхід, тут все як з людьми. Шкода що мало хто це розуміє.

   Сіре плаття з накидкою, у яке була одягнута Констанція – не найкраще маскування для джунглів, звісно. Та й плаття це – не те щоб особливе, однак багато чого пройшло разом з нею ще там, посеред диких степів. Вона не могла його просто залишити. До того ж на вулиці вже стало прохолодніше, адже незабаром розпочнеться сезон дощів.

   Констанція оглянулась – все спокійно. Тільки оброслі мохом міські стіни, лісова напівтьма та кучеряві кущі різних кольорів. Хороший момент, щоб викрасти коня.

   Дівчина почувала себе спустошеною – все, що мала, віддала, щоб захистити друзів і посланця у тому будинку. Довелося пригнічувати магічну силу старого чаклуна та його послідовників, щоб перемогти. Зараз вона замислювалась, а чи вартувало те все життів Ратшата і Тхарсі.

   Ще деякий час провидиця вичікувала. Гвардієць все не міг домовитися з волелюбним жеребцем, той вперто стояв на місці і не хотів підкорюватися. Врешті вона наважилась вийти із засідки. Провидиця швидко наблизилася до молодого гвардійця, вирішила збити його з пантелику, заговорила на місцевій мові:

— Гей, привіт! Можете допомогти дівчині? У мене проблема!

   Гвардієць спершу розгубився трохи, коли побачив перед собою зблідлу вродливу дівчину з кучерявим волоссям.

— Так, що я можу зробити?

— Та ось у мене тут… - Розпочала Констанція і тут же в її руці блиснуло помаранчеве світло, а в обличчя стража порядку вдарилась сяюча куля.

   Він навіть зреагувати не встиг, все відбулося швидко й беззвучно. Тільки вирячився на провидицю. Погляд відразу став відсутнім, очі заблистіли. Рот спершу відкрився, та й рука потягнулася до меча в піхвах... Але завмерла там. Констанція підійшла ближче. Торкнулась долонями до скронь молодика:

— Послухай, я зараз беру конячку та скачу геть. Все в порядку. Жодного нападу не було. Все добре. Повертайся до міста. Про мене нікому нічого не кажи. Зрозумів?

— Я… зрозумів…

— Потім все закінчиться. І ти нічого не згадаєш. Так?

— Так…

— І коня не будеш шукати. Кінь сам від тебе втік. Ти не зміг його втримати. Вирвався і побіг кінь. Тому ти повернувся до міста. Так?

— А…

— Так?! – З натиском повторила своє запитання Кеїша.

— Так.

   Кеїша відвела погляд від гвардійця та підійшла до коня. Потрібно було тікати, тому що заклинання вийшло недостатньо сильним – і вже скоро солдат прийде до тями.

— Хто це у нас? Як тебе звуть, милий?

   Дівчина обережно погладила коня. Той ніяк не відреагував, тільки напружився трохи. Вона погладила ще раз. Прошепотіла:

— Красеню, мені дуже треба забратися звідси. Візьми мене до себе. Я відпущу тебе на волю, ти не будеш служити цим негідникам. Добре?

   Звичайно, що тут мова не йшла про справжнє спілкування з тваринами. Якщо така магія й існувала колись, то дуже й дуже давно, Констанція не володіла схожими заклинаннями. Вона просто намагалась передати тварині свої емоції та показати власну безпечність.

   Врешті дівчина осідлала жеребця. Той дався їй, характер не показував. Зробив декілька кроків поважно, не поспішаючи. А далі почав пришвидшуватися.

— Давай, малюче, ну-мо. Поїхали!

   За ті роки, що вона провела в степах Вірама, Констанція добре навчилася ладнати з конями. Вони любили її, а вона – їх. Ще коли вона проживала в монастирі, разом із батьком, то була господаркою трьох котів, двох великих собак та декількох коней. Дуже багато часу ще маленька Кеїша проводила разом з тваринками – ця любов до звірів і залишилася з нею по життю.

   Так і відправилася дівчина до Джиззпорту. Лісовими стежками та торговими дорогами. Вона зупинялась час від часу, коли відчувала, що зараз може впасти з тварини через запаморочення. Останнє заклинання теж їй коштувало сил. Але іншого способу викрасти коня вона не придумала. Вступати в бій з гвардійцем? Підкрадатися до нього? Незважаючи на свій бойовий характер, Констанція ніколи не була справжнім бійцем. Звісно, що життя у племені разом із чоловіком багато чого навчило її. Провидиця могла себе захистити. Правда, недостатньо впевнено, як вона сама вважала. Врешті, основним інструментом провидиці завжди була магія.

   Це – ціна чаклунства. Сили, здоров’я, цілісність розуму. І вдвічі більше цього здоров’я воно забирало, якщо людина виснажена, або у стресі.

   Констанції потрібно було дістатися до синього берега – там справи вів її давній знайомий по імені Салкан. Принаймні, так воно було колись. Степовик з Віраму колись жив разом із племенем, а потім покинув рідну домівку та й відправився шукати щастя до Джизз-Ілару. Чим зараз займається колишній брат по вірі та способу життя – залишалося тільки здогадуватися. Однак навіть якщо Салкан не зможе допомогти, чи, наприклад, він взагалі відправився кудись далеко – то вона заплатить іншим людям. Лишень би відчалити та полишити континент.