Розділ 2

   Прокинувшись вранці й виявивши поруч руду, на тому місці де завжди була лише його чорнява Анна, йому хотілось, щоб все зникло. Безслідно провалилось крізь землю — вже не здавалось настільки цікавим і захопливим.

   Він схопився за голову, сідаючи. Знову вражено скосив очі на подушку поруч. Яскраве волосся сплутаними пасмами застелило ніжно-блакитну бязь, частково закривши обличчя жінки й у світанковому промінні виглядало неприроднім, переливаючись вогненним сяйвом. В пам'яті почали спливати всі деталі, поки зловісну тишу не порушив тихий зойк. Очі пішли на цей звук.

   На порозі кімнати стояла Анна, тримаючи в руках торт в картонному пакуванні. Олег не сумнівався, що це його улюблений з безе. Вона знала й тільки його завжди купувала, а згодом навчилась готувати, але, мабуть, вирішила зекономити час… на примирення.

   Очі Анни прилипли до рудого волосся на подушці. Інша жінка зайняла її місце. Місце, яке завжди належало лише їй. Не вірила побаченому, навіть не дихала, лише кліпала очима, ніби все мало зникнути від цих декількох змахів вій. Не зникало. Торт з глухим звуком опинився на підлозі, познайомившись з дрібно-рельєфним паркетом. Вона міцно затулила рот рукою від розпачливого крику, який так і рвався, десь з глибин душі.

   — Аню… Пробач. — простогнав Олег, не знаючи, як все пояснити.

   — Ніколи! Ніщо не виправдає зраду й обман. Ти втратив мене!

   — Нащо так кричати? — стражденно простогнала руда, з великим зусиллям відірвавши голову від подушки. Знехотя сіла, натягуючи простирадло й повільними рухами прибрала волосся з лиця. Примружилась, виявивши гостю. – Ти хто?

   — Минуле, — на видиху прошепотіла Анна й кинулась до виходу.

   Гучно лаючись, Олег поспіхом одягся й стрімголов кинувся за нею. Ноги ледве встигали торкатися східців. Він мав її наздогнати, мав все пояснити, мав благати пробачити. Ця дівчина була єдиною цінністю в житті й розуміння прийшло занадто пізно, лише коли побачив очі повні розчарування та сліз. І цей зраджений образ пеленою накрив свідомість. Він віддав би багато чого, щоб змінити все, обзиваючи себе найгіршими словами, які тільки міг згадати.

   Досі й не здогадувався наскільки міцно кохає, а тепер втрачав. 

   Помітив знайому синю сукню, яка мелькнула внизу, зникаючи за дверима. І подолавши останній поверх, вилетів на вулицю. Голосно покликав її. Анна озирнулась, безтямно мотнула головою й кинулась вперед не розбираючи дороги.

   Те, що відбулося далі, стало ще гіршим жахом. Несамовитий писк гальм, гучні вигуки перехожих і його кохана непорушно застигла, на асфальті. Голова повернута до нього, очі розплющені й повні сліз. Здавалось, все бачить… Його бачить і не рухається.

   Кинувся до неї, намагаючись підняти з просоченої осінньою прохолодою дороги. Хтось з боку кричав. До віддалених глибин свідомості долинув грубий голос, який вимагав всім відійти від потерпілої. Олега відтягли й міцно тримали, щось розмірено пояснюючи, та він не слухав.

   — Не дихає, — пройшовся натовпом поголос, сковуючи думки.

   Над його Анною схилився чоловік, спробував реанімувати, але всі навколо бачили, що в нього нічого не виходить, проте той не здавався. Час нескінченно довго тягнувся і нічого не змінювалось, аж поки не з’явилась швидка, заповнивши округу пронизливим виском сирени. Однак, лікарі також не змогли зарадити.

   “Ти втратив мене!” — лунали в пам'яті її слова. Його вже більше ніхто не тримав. Кинувся до дівчини, впавши навколішки. Обіймав, бережно торкаючись обличчя, ніжно пригладжував волосся. І не вірив.

   — Не покидай! — волав, благаючи з останніх сил. Відчував, що не може дихати, щось ніби відібрало кисень. — Тільки не йди…