Розділ 1

  ©, Лореін Владислава, 2021

Лише у снах

 “Мабуть, вже досить”, — з байдужістю подумав Олег, розглядаючи міцну яскраво-бурштинову рідину в склянці. Віскі в чистому вигляді — найкращі ліки проти всього. І він, здається, вже достатньо «підлікувався».

   Усміхнувся, зиркнувши на дівчину праворуч від себе в чорній мерехтливій сукні. Вона також шукала забуття його способом і вже втретє грізно вимагала в бармена повторити. Обіперлась ліктем на стійку та раз у раз поправляла довге руде волосся.

   Повернувшись до розглядання вмісту склянки, Олег з головою пірнув у думки. Причина цих його самотніх посиденьок – Анна. Ця дівчина взагалі причина всього. Після чергової сварки, повідомила, що декілька днів поживе в батьків та пішла, грюкнувши дверима, а він вирішив розвіятися й натрапив на перший-ліпший бар неподалік дому.

   Милуючись яскравими відблисками, він ніяк не міг пригадати, що призвело до сьогоднішньої сварки. І взагалі, їхнє життя останнім часом перетворилось на суцільну рутину й ніхто не старався це змінити. Чого не вистачає?

   Вони знали одне одного ще з дитячого садка. Саме тоді Олег і пообіцяв круглолицій малявці, що коли виростуть, обов’язково одружаться. Роки минали, а дитяча прив'язаність і дружба поволі переростали в щось більше. В старших класах вони стали парою, постійно ходили, тримаючись за руки, тоді вперше й поцілувались в темряві біля під'їзду. Потім разом вступили до університету, орендували квартиру, намагаючись бути незалежними від батьків. Підробляли вечорами, бо стипендії не вистачало, але були разом і це компенсувало всі труднощі.

   Впоралися, здобули освіту, почали працювати за фахом. Планували зібрати грошей і одружитись, влаштувавши пишне весілля з вінчанням, лімузинами та сотнею родичів, але чомусь почали віддалятись одне від одного. З’явилися недомовки, проблеми. Більше не було колишньої романтики, спонтанних побачень, пісень під гітару біля вогнища за містом, нічних мандрівок на дах будинку, розглядання зорів і пошуки власного сузір’я, яке вони називали "назавжди", бо чомусь воно бачилось їм знаком нескінченності. Шалена пристрасть, несамовитий запал — все кудись зникало, вислизаючи, витісняючись нецікавими, одноманітними буднями.

   — Тебе теж зрадили? — увірвався жіночий голос в його думки.

   — Ні.

   — Але ти все одно напиваєшся тут в самотності, — хмикнула собі під ніс руда, риючись в сумочці. 

  Поклавши на стійку декілька купюр, вона підсунула їх бармену. Той всміхнувся щедрим чайовим і зайнявся своїми справами.

   Олег нарешті покінчив з випивкою і також залишив чайові. Хотів йти, але жінка раптово накрила його руку довгими пальцями з акуратним манікюром.

   — До тебе чи до мене? — ошелешила, розтягнувши губи у звабливій усмішці.

   Чоловік уважно дивився на неї. Йому ніколи так відверто не пропонувала себе інша жінка й відмовляти… не хотілось. Раптово відчув якусь несамовиту потребу в пригодах. Бажав гострих відчуттів, щоб якомога далі втекти від монотонності, нудьги й рутини. Бачив в жінці перед собою джерело нових вражень та емоцій. Всі прагнення сплелись в ціле й зводились до одного — спробувати те, що постійно собі забороняв.

   — До мене, — відповів на автоматі, стараючись не думати. Взагалі заборонив собі це – живемо лише раз.

  Далі недалека дорога додому. Чужий сміх у квартирі. Бездушні обійми. Байдужі дотики, такі ж поцілунки та найбільша помилка.