Глава 21

Найджел

Я розумію, що перегинаю з нею палицю. Проте ніяк не можу повірити, що Верісса тут випадково. Важко прийняти, що дракониця може просто десь ходити на звичайнісіньку роботу, отримувати зарплатню, мріяти про відпустку. У голові таке не вкладається. Але сьогодні я її мало не налякав згадкою про блокатори. Треба час і терпіння. Якщо вона вислизне звідси, то я не дізнаюся, хто це з нею зробив. Із моїми зв’язками простіше знайти його, ніж пов’язати наші сутності. Штучна справжня пара. А колись вони ж існували — зникли через втручання блокаторів.

Драконяче товариство розподіляється на дві частини — на консерваторів і новаторів. Консерватори аніяк не хочуть іти від традицій, ревно відстоюючи, щоб за жінку все вирішував чоловік, сватали дракониць лише батьки, жінки носили блокатори для зачаття драконів. Проте від останнього зрештою навіть консерватори відмовилися. Але, мабуть, не всі. Новатори — цілковито нова течія, що тільки набирає обертів. Тут усе простіше. Відмова від традицій, жінка та чоловік рівні, й більше нічого того, що не дає права вибору. Але все одно свататися приходять батьки. Щоправда, імператор узяв такий курс, виконавши одну умову — його дружина належить до роду консерваторів. Ось такий компроміс.

Верісса повертається на аванкара. Мій дракон знову тягнеться до її дракониці. Хоче собі. Ведеться самотній самець на самицю, сховану за блокатором. Та й дід сказав триматися до неї ближче. А це дещо тяжко — бути близько, але не перетинати межу. До того ж так розбурхує її запах, голос, зовнішність…  Коли інстинкти наказують зробити своєю, а я всього лише хочу їй допомогти. Добре, я на відпочинку. А її відпочинкові ідеї — далекі від дідівських. Значно приємніше буде проводити час із нею. І вона без мого дракона довго не протягне. Я навіть запит Аратону направив, аби знайти що-небудь про зниклу драконицю. Навряд чи Верісса Луден — її справжнє ім’я. Нехай його величність пошукає за своїми та моїми зв’язками зниклу драконицю. А я зображатиму, що зацікавлений нею. Може, вона довіриться й розкриє трохи більше таємниць свого минулого? Собі ж на краще.

— Не збираюся я з вами далі їхати, — вона хмуриться, а потім відвертається, гордо підкидає голову й прямує до наметів.

Ох, буде нелегко. Дракон усередині важко гарчить, бажаючи рвонути за її самицею. Притиснути її до скелі і… зробити те, що зв’яже нас назавжди. Ледь вгамовую його, подумки переконуючи, що бодай придивлюся до неї. Я всміхаюся й спрямовую аванкара до наметів. Не прискорюю надміру, дозволяючи йому йти поруч із Веріссою. У кишені вібрує постфон. Дістаю, а там повідомлення від Аратона: «Стеж за нею. Роби, що хочеш, але не проґав її».

І не збираюсь. Агов, драконе, а ти не лізь! Аж так не проти затягнути незнайому самицю до себе в барліг. Точніше до мене додому. Що за власницькі замашки на курорті? Он скільки охочих жінок в окрузі, що не проти провести зі мною час.

Тільки-но хочу покликати Веріссу, як постфон вібрує знов. Дзвінок від Аратона.

— Так? — не зводжу очей із привабливої, обтягнутої лосинами дупці Верісси.

— Мушу дещо запитати, — каже імператор.

Його голос лунає незвично схвильовано.

— Слухаю.

— Ми вирішили звузити коло, може, твоя знайома не змінювала ім’я, а лише прізвище. Адже ім’я Верісса є найпоширенішим серед дракониць. Отже, ми відкинули всіляких бабусь. Скільки твоїй років?

— Років двадцять п’ять, — відповідаю перше число, що спало на думку.

— Гаразд. Візьмемо проміжок від двадцяти п’яти до тридцяти. Спробую пробити за нашими каналами.

— Мені здається, це консерватори, — кажу я. — Десь серед них треба шукати. Хто б ще вигадав повісити на драконицю блокатор?

— А що як цю Веріссу консерви підіслали? Ще рознюхає що-небудь про наш план щодо міста й тебе підчепить на блокатор. Позбудься її.

Я завмираю, а мій дракон напружується.

— Блокатор на ній давно. Мабуть, хтось хотів завести дитину терміново й саме від неї.

— Це не має значення, — відповідає Аратон. — Треба її позбутися.

Думай, Найджеле, думай. Так не має бути. Може, не посилав її ніхто. Втім, то лише моя інтуїція. Я ж маю напружити клепки, а не слухати забаганки свого дракона.

— Ні. Її не можна позбуватися. Неприпустимо, щоб її проблема просочилася в маси. Її смерть спричинить розголос про блокатор. Таке завдасть удару нашій політиці. Якщо консерватори довідаються, то це зашкодить усьому, що ми робили багато років. Сам подумай. Вільна дракониця вмирає на Ексторі або на Длоні з блокатором, — влучної миті гучні рішення приймаються одразу ж.

І десь у глибині душі — я не хочу її відпускати.

З того боку постфона висне тиша. Друг замислюється і зрештою видає:

— Не можна, щоб консерви про неї взагалі дізналися. Але якщо хтось із них їй начепив, то це вже проблеми.

— Якщо її шукали, то потайки від нас.

— Але не факт, що потайки від інших, — завершує за мене друг.

— Вона його носить давно. Її сутність…

— Що з її сутністю? — питає він.

— Помирає.

— Ти знаєш, з одного боку, я б не надав цьому значення — подумаєш, мертва дракониця з блокатором. До того ж це похитнуло б позиції консервів. Але з іншого боку, поруч із нею ти. А це вже загрожує моєму становищу. Мій помічник проґавив таке, імператор не зробив нічого, хоча міг запобігти смерті. Так, ти маєш рацію, — Аратон погоджується зі мною.