Глава 18

Адже не стане він мої босоніжки розігрувати? Теж мені пляжний принц у пошуках своєї принцеси.

— Милі пані! Знайдено пару взуття! — лунає з боку невеликої сцени, де аніматори розважають народ всілякими вправами, зарядками й так далі. — На власницю чекає приємний сюрприз — романтична вечеря в ресторації з драконом!

Я трохи соком не захлинулася. Дивлюся на того драконяку, що розкинувся на своєму лежаку, — ні сорому, ні совісті. Ці босоніжки коштуватимуть мені відпочинку. Звісно, я до нього не підійду за ними. Старигана поряд з онучком немає. Той стоїть біля води, рибок розглядає. Що тут казати, якщо всі діти миттю втекли з неї. Натомість дами стягуються до Найджела. А головне — скільки охочих.

— Гей, Веріссо, а це хіба не твої босоніжки? — Еллен придивляється до взуття в руках дракона.

— Ні, — одразу випалюю я.

— Справді? Бо надто схожі.

Чергова красуня намагається влізти в моє взуття. І начебто її нога  підходе, тільки босоніжка все ж злегка звисає, і Найджел її хутко відганяє.

— Та моє це взуття! Я його просто брала на розмір більше! — обурюється вона.

— Щоб ходити пляжем у босоніжках і шкарпетках? — іронічно запитує драконисько.

Красуня ствердно киває головою, а Найджел негативно. Наступною в черзі та вовчиця, що зігнала нас зі своїх місць. Вона кокетливо всміхається Найджелу, демонструючи білі красиві зубки. І той ще їй відповідає. Вовчиця щось каже, накручуючи локон волосся на палець, а Найджел їй пхає босоніжки. Дівчина демонструє свою тонку ніжку, театрально зітхаючи. Ну звичайно, в мене, як порівняти з нею, ласта, а не тонка дівоча ніжка.

— Так, точно твої, — каже Еллен, теж спостерігаючи за картиною. — Слухай, ви ж дорослі люди. Іди й забери своє взуття.

— Еллен, якщо я заберу свої босоніжки, то ми вилетимо з готелю найближчим порталом, — обурююся я. — Він же так і сказав: аби ні ноги, ні вас ані в моєму номері, ані в моєму ліжку. І… і годі реготати!

Пхаю подругу, що заливається сміхом. Самій смішно. Ну не хочу я з ним на побачення. А він так просто від мене не відчепиться.

— Ой, усе, — збайдужіло схрещую руки на грудях, а далі й зовсім лягаю на лежак, закриваючи обличчя. Буду спати, а цей драконяка хай із ким хоче, з тим і йде на побачення. Я не для цього тікала з драконячого світу, щоб з іншим драконом зустрічатися. Усі вони однакові брихи.

— Гаразд, піду визволяти твої босоніжки з пащі дракона, — Еллен, насміявшись досхочу, витирає сльози під очима й підводиться з лежака.

Я лягаю зручніше, підставляючи живіт до сонць. Усередині клубочиться дивне почуття. А що як подруга сподобається драконові? Та ні. Хоча он як Найджел вовчиці всміхається. А та мало не гарчить на Еллен, що підійшла до них. Подруга не губиться й не зважає на неї. 

— Ти що тут влаштував? — чути грізний старечий голос. — Варто було мені відвернутися, а ти тут баб собі притяг. А як же твоя дружина й дитина?

Моє серце тьохає, а дракониця сумно гарчить. Дівчата невпевнено переглядаються. Дехто навіть фиркає і йде від дракона. Еллен теж бочком відходить до мене. Вовчицю ж це не зупиняє. Вона підморгує Найджелу, відходячи з таким гордим виглядом, що їй позаздрила б імператриця.

— Діду, в мене немає дружини! — ричить Найджел.

Ось же брих. Бреше на весь пляж і не червоніє. Ох, такий екземпляр, як він, звісно ж одружений. А ще й мене затягнув до себе в ліжко. Бідолашна дружина — такого брихового кобеля терпить. Іти їй треба від нього. І дитина біднесенька. Хоча що вже тут приховувати. Діти в таких сім’ях лише від матері любов і отримують. А батько — хіба що навчає, що можна брехати й зраджувати дружині. Дівчаткам змалку навіюють, що вони берегині домашнього вогнища, а самець може бути з будь-якою іншою жінкою не драконячої раси.

— А як же онуки? Я точно пам’ятаю. Такий маленький кудлатенький.

Найджел підводить очі до неба, відкидаючи голову, а потім опускає. Лунає такий рев на весь пляж, що всі відпочивальники завмирають і відповзають подалі. Навіть речі залишають. Правильно, хай дракон переказиться, а сумки ще встигнуть забрати. Найджел щось каже дідові, але нічого не чути.

— Вибач, подруго, я намагалася, — дзижчить на вухо Еллен.

А мені й без того кепсько. Майже розчула їхню розмову. Ох ті дракони й пси. Як так можна? Чому обов’язково треба дружині зраджувати? І я молодець! Нащо з ним цілувалася? Ще й мало не погодилася на побачення. Неначе він один на тисячу — нормальний дракон. А дракониця зі мною все не згодна. Крутиться всередині, дряпаючи серце, — неодружений він, неправда. Мовляв, вона його дракона відчуває. Немає в нього жодної дракониці. Ага, у всіх у них «нікого немає». А як справді немає дракониці, то є ельфійки, вовчиці…

— Піду відпочину в номері, — кажу Еллен і збираю свої речі. — Увечері їдемо кататися на аванкарах.

— Ой, іди, занудо. Я ще поваляюся, — махає рукою подруга.

От і файно. Кидаю погляд на дракона. І він — на мене. Гіпнотизуємо так одне одного кілька секунд. Босоніжки лежать біля нього. Дамочки не квапляться підходити, доки дід поруч. Я, гордо задерши підборіддя, поспішаю залишити пляж.