Глава 7

Найджел

Пів години триває моя розмова з дідом. Пів години доводиться пояснювати йому, що ми тут заради відпочинку, а не заради того, щоб виганяти звідси відпочивальників! Навіть якщо йому не вдалося домогтися від адміністраторів шапочки для плавання! Дідуган від того — в люті. Проте все в тому ж бойовому настрої таки вирушив на пляж. Я теж туди хотів сходити, але маю побоювання, що не протягну й п’яти хвилин у компанії цього нестерпного старого дракониська.

О так. Це все нерви. Аратон мав рацію — мені конче потрібен відпочинок. Але ж який тут відпочинок, коли ти у власному номері зненацька виявляєш драконицю, що корчить із себе святу невинність? Ось ту знахабнілу дамочку вигнати було б цілком справедливо. Якщо шлях до мене не прокладають стринги на дереві, отже, лишається вдертися відразу з блокатором? Без краплини сорому вдає, буцімто вона не знає, що це таке. Адже відомо, що такі пристрої в обов’язковому порядку вилучали й знищували. Проте, мабуть, у декого вони таки залишилися й донині. Мало того, що таку штуку вдягали на норовливих дракониць, аби вони не змогли уникнути подружніх уз та обов’язків, то ще вона замикає драконячу сутність. Певно, ця красуня в порваній спідниці прагнула переконати мене, що вона не дракониця. Але найголовніше те, що цей блокатор ще й пов’язує душі драконів, щось на зразок автоматичного створення пари. Вона ж не могла не знати про таке, коли приперлася до мене? Я ледь не втрапив у пастку, з якої немає виходу. Підступність жінок не знає меж! Вони ладні на будь-яке божевілля, аби проникнути до мого ліжка. Навіть якщо їм самим від цього стане гірше.

Отже, вона бажає пов’язати себе зі мною? Що ж, то для початку з’ясую, хто її батьки. Впевнений, що вони обізнані щодо пригод своєї донечки. Жодна дракониця, якою б відчайдушною та пришелепкуватою вона не була, не стане лізти до дракона без відома батьків. А за таку нав’язливість жіночок можна відправити й на заслання, якнайдалі від Драконячої імперії. Так, стоп. Ну от і про що ж то взагалі думки твої, Найджеле? Якого бриха я взагалі дозволив їй залишитися? Хіба не збирався просто розслабитися? А тепер у мене перед очима лише це марення — червоні шортики в горошок, що проглядаються крізь діру на зеленій спідниці. А її стрункі ніжки… Напевно, спогад про побачене закарбовано в пам’яті так міцно, що він нав’язливо спливає мені тою вабливою картинкою все знов і знов. І це захопило мою увагу навіть радше від того факту, що мій дракон пробудив у ній драконицю. Сам потягнувся до неї.

Але щось не так. Її сутність відгукувалася так… болісно. Це, авжеж, природно, якщо її володарка нап’яла цей браслет, що одразу ж послабив її. Не знаю, на що я взагалі повівся… То все її запах. Треба було впевнено видворити її звідси геть, але я поступився. Ця світловолоса бестія в моїх обіймах із солодким, чарівним голосом в одну лиш мить розвіяла всі мої плани. Ну от і чим я тепер займаюся замість того, аби безтурботно собі валятися на пляжі або купатися в морі?! Он, лаюся з дідом, потім ще й з адміністратором. Вимагаю, щоб не виганяв її з готелю разом із подружкою, а далі тиняюся навкруги, розмірковуючи, що ж робити з тою драконицею, що так зухвало втрутилася в мій відпочинок і позбавила спокою.

Голова пухне від виру думок. Підводжу очі. Так, а це що за відірваний шматок карниза висить? Того й гляди впаде комусь на голову. Як був би цей готель моїм, я б точно в ньому все перебудував. І оту лавку б полагодив, і басейн би переробив. А що, може, дійсно придбати собі готель на Длоні? Аратон таки має рацію. Навіть тут усе думаю про роботу. Годі, треба розслабитися! Затримуюся біля приміщення для виступів. На дверях висить позначка: «Сьогодні о четвертій годині — малювання магічною фарбою. Пориньте у світ своєї фантазії та краси! Дозвольте собі відчуття гармонії та спокою!» Ось воно, те, що мені потрібно. Можу бути певен, що от бодай туди вже точно не навідуються якісь дамочки в плавках у червоний горошок.

***

Верісса

Мене трусить уже цілу годину. Навіть радісна новина від адміністратора аж ніяк не заспокоює. Хах, несподівано, але нам ще й вибачення принесли. А вже кортить скласти речі й просто забратися звідси геть. Але ж куди? На Екстор? А що як цей дракон з’ясує, звідки я? Бо ж умить видно — він не з простих. Найджел Дизель — ім’я та прізвище, які я дізналася від адміністратора, нічого не дають. Не маю гадки, що то за темна конячка, тобто драконячка, залетіла так далеченько. Ну от і нащо йому треба було сюди тягнутися?

Жодна нормальна дракониця не стане жити з блокатором на Ексторі. Я навіть більше скажу: жодна дракониця при здоровому глузді й тверезій пам’яті не стане жити на Ексторі не лише з блокатором, а просто взагалі. А тут ще й цей клятий дракон пробудив мою сутність. Щоправда, вона одразу ж заснула, щойно я вибігла з його номера. Гаразд, усе, я маю поводитися природно. Зовсім не привертати зайвої уваги. Я просто приїхала на відпочинок. І взагалі, я ж сказала йому, що це прикраса. Але чудово розумію, що він у таку казочку просто не повірив. Він відчув мене. Угу, старий дракон не розпізнав, попри те що я лише за якісь два метри від нього стояла, а ось цей — запросто. Ох, добре. Був би він якось пов’язаний із моїм минулим — довелося б вирушити першим телепортом до драконячого світу. А коли вже я досі тут, отже, можна видихнути з чистою совістю й спокійнісінько собі слідувати складеному відпочинковому плану.

Прямую до зали, де проходитимуть заняття з малювання магічними фарбами, на які я вже з успіхом спізнююся. Тишком-нишком прослизаю за двері під голос інструкторки. Триває лекція про розведення фарб. У залі стоять кілька столів. Багато які з них забиті дітьми та їхніми батьками. Я сідаю за єдиний вільний стіл. Щоправда, тут немає жодних матеріалів. Ну нічого, може, пізніше дадуть.